Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
похвалиться ясен місяць:
«Як я ізійду рано звечора, то зрадується
Риба-щука в морі, а козак в дорозі».
Як похвалиться дрібний дощик:
«Як я упаду тричі на мая, то зрадується
Жито, пшениця, усяка пашниця».[61]
Подібну колядку знаходимо і в збірнику В. Гнатюка:
«Ой, я вас прошу, три товариші,
Ой, я вас прошу, на що ми Біг дав,
Ой, я вас прошу, їжте та пийте!»
Вихвалює ся перший товариш,
Перший товариш – ясний місячик:
«Ой, як я зійду звечора пізно,
Ой, я освічу гори-долини,
Гори-долини господаренька!»
Вихвалює ся другий товариш,
Другий товариш – світлоє сонце:
«Як же я зійду в неділю рано,
Я обігрію гори-долини,
Гори-долини, темні лісове,
Темні лісове, чистое поле».
Вихвалює ся третій товариш,
Третій товариш – сам Біг небесний:
«Як же я спущу дрібного дожджу,
Зрадує ми ся весь мирний світок…»
Колядковий герой (звичайно, це буває парубок) називає місяць своїм батьком, зірницю – матір'ю, а сонце – братом:
В мене батенько ясен місяченько,
В мене матінка ясна зіронька,
В мене братенько ясне сонечко…[62]
Крім того, в цій групі колядок вже помітний вплив християнських елементів на пережитки поганського світогляду. В наслідок цього впливу мітичні образи заміняються християнськими святими. В одній з колядок цього типу святі трубачі голосом своїх труб викликають зміни в природі:
В святого Дмитра труба із срібла,
В святого Юра труба із тура.
А як затрубив ще й святий Дмитро,
То й покрив зимков всі гори біло.
Святий Юрій як се затрубив,
Всю кригу розбив, дерева розцвив…[63]
До цієї ж групи належать також такі колядки, в яких оспівується герой, що наміряється стріляти на змія, сокола чи оленя, але не вбиває своєї жертви, бо вона випрошується у нього, обіцяючи багаті дарунки або поміч при сватанні дівчини. Одну з кращих колядок цього типу записав Іван Франко у селі Нагуєвичі коло Дрогобича. Ось вона:
Стоїть яворець тонкий, високий,
– Гей, дай Боже!
Тонкий, високий, в корінь глибокий.
А в коріненьку чорні куноньки,
А в середині ярі пчівоньки,[64]
А на вершечку сив соколенько.
Сив соколенько гнізденце си в'є,
Гнізденце си в'є, бів[65] камінь бере,
Бів камінь бере, все на спід кладе,
В серединоньку цвіт-калиноньку,
Вершок виводить сріблом-золотом.
Попід яворець здавну стеженька;
Наїхав нею ґречний панонько,
Ґречний панонько, чом Іванонько.
Під ним коничок темносивенький,
Темносивенький, барзо буйненький.
На тім конику ґречний панонько,
Ґречний панонько, чом Іванонько.
На нім сукенки кармазинові,
На нім чобітки сафіянові,
На
Записано від Марії Кудлань у селі Вороновиці на Вінниччині, жінки понад п'ятдесят років.
М. Грушевський. «Іст. укр. літератури». Том. І. Київ – Львів, 1923. Стор. 206.
Ф. Колесса. Львів, 1938. Стор. 168.
Бджілоньки.
Біл, себто білий.