Все те незриме світло. Ентоні Дорр
сусідову швацьку машину і високий підлоговий годинник у сиротинці. Він робить пристрій, щоб затягувати суху випрану білизну назад у приміщення, і просту сигналізацію з батарейки, дзвінка й дроту, щоб фрау Елена чула, якщо котрийсь із малюків видибуляє надвір. Він винаходить машину, що нарізає моркву: підіймаєш важіль, опускаються дев’ятнадцять лез, і морква розпадається на двадцять акуратних циліндрів.
Одного разу в сусіда перестає працювати радіоприймач, і фрау Елена пропонує показати його Вернерові. Той відкручує задню панель, вертить лампи туди-сюди. Одна відійшла, тож він ставить її на місце. Радіо оживає, й сусід скрикує від захвату. Невдовзі потому щотижня хтось заходить до сиротинцю по майстра з ремонту радіо. Побачивши, як тринадцятирічний Вернер спускається з горища, протираючи очі, зі скуйовдженим світлим волоссям і саморобною скринькою для інструментів у руці, вони здивовано дивляться на нього з однаковою скептичною посмішкою.
Старіші прилади ремонтувати найлегше: простіші схеми, однакові лампи. Може, з конденсатора крапає віск або на резисторі назбирався наліт. Навіть у найновіших радіоприймачах Вернерові зазвичай вдається визначити, чому вони не працюють. Він розбирає прилад, роздивляється схеми, відстежує звичні траєкторії руху електронів на дотик. Джерело живлення, тріод, резистор, котушка, динамік. Він зосереджується на проблемі, безлад упорядковується, перешкода виявляється, й скоро радіо знову працює.
Іноді йому платять кілька марок. Іноді жінка з шахтарської сім’ї смажить йому ковбаски або загортає в серветку печиво для сестри. Незабаром Вернер уже може скласти в уяві мапу з майже всіма радіоприймачами в районі: саморобний детекторний приймач на кухні в аптекаря, гарна десятилампова радіола вдома в голови департаменту, що била його струмом щоразу, коли він намагався перемкнути канал. Навіть у найбідніших шахтарських будинках зазвичай є державний «Фолькс-Емпфенгер VE301», радіоприймач серійного виробництва з орлом та свастикою, що не ловить короткі хвилі, налаштований лише на німецькі частоти.
Радіо: мільйони вух слухають одну людину. По всьому Цольферайну з репродукторів уривчастий голос райху лине вгору, мов непохитне дерево, його слухачі прихиляються до гілок того дерева, як до вуст Господа. А коли Господь замовкає, їм відчайдушно хочеться знайти когось, хто примусить голос зазвучати знову.
Сім днів на тиждень шахтарі витягають вугілля на світло, його розтирають у порошок і годують ним коксові печі, кокс охолоджують у величезних спеціальних баштах й підвозять до доменних печей, де розтоплюють залізну руду, а залізо переробляють у крицю і виливають у бруски, які завантажують на баржі й відправляють ненаситній країні. «Лише через найгарячіший вогонь, – шепоче радіо, – можна досягнути очищення. Лише пройшовши через найважчі випробування, можуть піднятися обрані Богом».
– Зі ставка сьогодні вигнали дівчинку, – повідомляє Юта. – Інге Гахман. Сказали, що не дозволять нам купатися з напівкровкою. Негігієнічно. Напівкровкою, Вернере. А ми теж хіба не напівкровки? Хіба