Все те незриме світло. Ентоні Дорр
спочатку заберуть сліпих дівчат, а вже потім калік.
Перший хлопчик карикатурно стогне. Марі-Лор підіймає книжку, мов щит.
Другий кидає:
– Примусять їх робити різні речі.
– Усілякі непристойності.
Зліва від неї, на віддалі, дорослий голос кличе:
– Луї, Петер?!
– Хто ви такі? – шипить Марі-Лор.
– Бувай, сліпенька!
І – тиша. Марі-Лор слухає шурхіт дерев, кров гуде у її вухах. Довгу, сповнену панікою, хвилину вона повзає серед листя біля лавки, доки її пальці не намацують ціпок.
У магазинах продають протигазні маски. Сусіди закривають вікна картоном. Щотижня до музею заходить усе менше відвідувачів.
– Papa, – питає Марі-Лор, – як почнеться війна, що ми робитимемо?
– Не буде війни.
– А якщо таки буде?
Його долоня лягає їй на плече, знайомо дзвенять ключі в нього на ремені.
– З нами буде все гаразд, ma chérie. Директор уже подав прохання, щоб мене не викликали із запасу. Так що я нікуди не дінуся.
Але вона чує, з яким поспіхом він гортає сторінки газети. Він закурює сигарету за сигаретою, він майже увесь час працює. Минають тижні й дерева стають голі, й батько вже не запрошує її на прогулянку садами. От якби вони мали таку неприступну субмарину, як «Наутилус»!
Прокурені голоси офісних працівниць долинають крізь відчинене вікно до шафи для ключів.
– Уночі вони прокрадаються у квартири. Ставлять міни-пастки на кухонні комоди, унітази, бюстгальтери. Отак відчиняєш шухляду з білизною й залишаєшся без пальців.
Їй сняться жахіття. Мовчазні німці синхронно гребуть через Сену, їхні човни рухаються плавно, мов пливуть в олії. Вони безшумно пролітають під опорами мосту, з ними на ланцюгах звірі, що вистрибують із човнів і мчать повз величезні квіткові клумби, уздовж огорож. Вони нюшать повітря на сходах до Великої зали. З їхніх пащек крапає слина. Голодні, вони вриваються в музей, розсипаючись залами. Вікна темнішають від крові.
Шановний професоре я ни знаю чи ви отримуєте ці листи чи радіостанція їх перисилає й чи є радіо станція взагалі? Ми ни чули вас щонайменше два місяця. Ви припинили випускати перидачі чи це проблема з нашого боку? В Бранденбургі є нова перидавальна радіо станція під назвою Дойчлендсендер три. Мій брат каже, що вона завишки триста тридцять із чимось метрів друга за висотою штучна конструкція у світі. Вона майже все інше глушить. Стара фрау Штрасеман, одна з наших сусідок, вона каже, що чує перидачі Дойчлендсендера в себе в зубних пломбах. Мій брат каже, що це можливо якщо мати антену і випрямляч і щось що служитиме денаміком. Він каже, що можна використовувати шматок дротяного паркану щоб ловити радіо сигнали, тож мабуть і срібло в зубі теж можна. Мені подобається про це думати. А вам хіба ні професоре? Про пісні в зубах? Фрау Елена каже, що ми тепер маємо йти зі школи відразу до дому. Вона каже, що ми ни євреї але ми бідні й це майже так само нибезпечно. Тепер це кримінальне правопорушення налаштовуватися на чужоземну хвилю. За це можна дістати важкої праці, типу