Дракула. Брем Стокер
із собою і кинув на підлогу і який ворушився, наче у ньому була якась жива істота. Граф ствердно кивнув головою. Одна з молодиць підскочила до мішка і розкрила його. Якщо мене не зраджують власні вуха, то я почув, як хтось судорожно вхопив ротом повітря і тихенько заскиглив, наче всередині мішка знаходилася напівзадушена дитина. Жінки скупчилися довкола, і від страху у мене перехопило подих; але молодиці хутенько зникли, прихопивши з собою цей жахливий мішок. Поруч з ними не було жодних дверей, вони не могли пройти повз мене непоміченими. Здавалося, вони просто розчинилися у місячних променях і зникли у вікні, бо зовні на якусь мить з’явилися їхні розмиті силуети, а потім остаточно щезли, розтанувши в темряві.
Від невимовного жаху я просто заціпенів і знепритомнів.
Розділ IV
Прокинувся я у своєму ліжку. Не знаю, як я в ньому опинився; напевне, заснув і мене приніс сюди граф. Я спробував задовольнити свою цікавість з цього приводу, але не зміг дійти якогось конкретного висновку. Звичайно ж, існували певні вторинні ознаки, наприклад те, що мої речі були складені і розташовані не так, як це робив зазвичай я. Мій годинник так і лишився незаведеним попри мою чітку звичку завжди заводити його безпосередньо перед сном, було багато й інших подібних деталей. Однак всі ці ознаки не були доказом, оскільки вони могли також означати й те, що розум мій перебував у якомусь незвичному стані і що я – з тої чи іншої причини – був надзвичайно збентежений і знервований. Я мушу знайти безперечний доказ. Одне мене втішає: якщо мене справді приніс сюди і роздягнув граф, то напевне йому довелося поспішати, бо вміст моїх кишень залишився незайманим. Переконаний, що він не потерпів би своєї нездатності проникнути у стенографічну таємницю мого щоденника і взяв би його з собою або ж знищив. Я окинув поглядом кімнату; раніше вона була для мене місцем, сповненим жахів, але наразі вона видається мені ледь не безпечною схованкою, бо немає нічого жахливішого за тих страхітливих жінок, котрі збиралися – і збираються – напитися моєї крові.
18 травня. Я ходив униз, щоб знову поглянути на ту кімнату при світлі дня, бо мав знати правду. Підійшовши до дверей нагорі сходового маршу, я виявив, що вони замкнені. Їх з такою силою хтось загнав у одвірок, що в одному місці деревина тріснула. Через тріщину я побачив, що засувом не скористалися, а просто загвинтили двері зсередини. Боюсь, що це був не сон і що мені доведеться планувати свої дії, виходячи саме з такого припущення.
19 травня. Певна річ, я потрапив у тенета. Вчора ввечері граф якомога улесливішим тоном попросив мене написати три листи: один – про те, що я майже завершив роботу і через кілька днів збираюся вирушити додому, другий – що я від’їжджаю наступного ранку з часу написання листа, а третій – про те, що я вже покинув замок і прибув до Бистриці. Я, може, і запротестував би, але відчув, що в теперішньому становищі відверта сварка з графом була б безумством, оскільки я повністю перебував під його владою;