Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак
на однаковій підставі [документ № 2-2-5][121]. Відповідно до наказу ВО від 28 червня 1918 р. ч. 274, усі військовики у штабах корпусів, частинах, установах і закладах, які безпосередньо підлягали командиру корпусу, повинні були мати на погонах номер корпусу римськими цифрами. Аналогічно для військовиків у штабах дивізій, частинах, установах та закладах дивізійного підпорядкування встановлювалося носіння на погонах номера дивізії арабськими цифрами. Цим самим наказом дозволялося доношувати кашкети як «давнішого» (тобто російського) зразка, так і встановленого наказом ВМ УНР ч. 142, але обов’язково з кокардою за наказом ВО від 6 червня 1918 р. ч. 207.
Погон гетьмана П. Скоропадського. У колі – збільшена версія знака на погоні
Емблеми на погони військових медиків. Малюнок-додаток до наказу Військовій офіції від 28 червня 1918 р. ч. 265
У додатку 2 до наказу ВО від 16 червня 1918 р. ч. 221 передбачалося носіння санітарними старшинами на погонах медичної емблеми[122], у наказі ВО від 15 червня 1918 р. ч. 222 зазначалося, що окремі оксидовані «арматури» (тобто емблеми) мають носитися на погонах військовиків інженерних і технічних військ, військових інженерів, лікарів, ветеринарів та фармацевтів[123]. Емблеми на погони військових медиків були встановлені наказом ВО від 28 червня 1918 р. ч. 265: золотий або срібний ескулапів жезл для медичних лікарів, золота або срібна змія для ветеринарних лікарів, золота чаша з двома зміями для фармацевтів. Згадані емблеми на повсякденних погонах мали бути кольору, протилежного кольору шнура[124]. При розроблянні емблем медичних та ветеринарних лікарів було використано німецький досвід – можна сказати навіть, що ці емблеми було просто скопійовано[125].
Окремим наказом ВО від 20 липня 1918 р. ч. 343 було визначено зразки погонів для старшин кінної артилерії і панцирних дивізіонів. Шнур погона встановлювався золотий, сукняна підбійка погона для кінної артилерії мала бути червона з жовтим кантом, для панцирного дивізіону – червона без канту. Крім того, на погонах передбачалися відповідні «арматури», але їх зовнішній вигляд не описувався[126].
Якщо питання знаків розрізнення старшин вирішили одночасно з поверненням рангів, то щодо козаків та підстаршин ще понад два місяці залишалася невизначеність. За таких обставин в окремих з’єднаннях вдалися до імпровізацій. Так, наказом по ІІІ корпусу (штаб – м. Одеса) від 26 липня 1918 р. ч. 33 підстаршин та козаків до встановлення нової форми приписувалося одягнути в кокарди і похідні погони захисного сукна. Ці погони належало виготовляти за зразком похідних погонів старшин, встановлених наказом ВО ч. 222, з кантом кольору відповідного роду зброї і з трафаретом згідно з наказом ВО ч. 274. Відзнаки на погонах мали бути такі самі, які були встановлені в Російській армії для єфрейторів, унтер-офіцерів і фельдфебелів (поперечні нашивки
ЦДАВО України. – Ф. 1077. – Оп. 5. – Спр. 10. – Арк. 185.
Там само. – Арк. 148.
ЦДАВО України. – Ф. 1074. – Оп.2. – Спр. 3. – Арк. 44.
ЦДАВО України. – Ф. 1077. – Оп. 5. – Спр. 10. – Арк. 187.
Die Uniformen der Deutscher Armee. – Leipzig: Verlag von Moritz Ruhl, 1911. – S. 27;
ЦДАВО України. – Ф. 1077. – Оп. 5. – Спр. 10. – Арк. 258.