Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак
та українські війська підійшли до Києва, залишеного більшовиками два дні тому, і наступного дня урочисто вступили до міста[32].
Уже за місяць майже вся Україна була вільна від радянських військ, «армії» яких були занадто слабкі, щоб чинити серйозний опір німцям та австрійцям. Харків, останнє велике українське місто, було звільнено 5 квітня, однак бойові дії не припинялись до кінця місяця – тільки 30 квітня 1918 р. вдалось повністю опанувати лінію державного кордону з Росією.
Однак за день до цього Українська Народна Республіка перестала існувати – до влади в Україні прийшов Гетьман П. Скоропадський.
Звільнення території України від більшовиків знову поставило на порядок денний питання про створення українського війська. Цим разом навіть соціалістичне керівництво УНР вирішило відмовитись від експериментів та розбудовувати повноцінну регулярну армію.
Армія УНР мала складатись із восьми корпусів, кожен з яких розташовувався на території однієї губернії, які входили до складу України. Кожен корпус мав складатись із двох піших дивізій (по 4 піші та 3 артилерійські полки і допоміжні частини), важкої артилерійської бригади та інших частин. Крім того, чотири корпуси отримали ще по одній кінній дивізії (4 кінні полки, 1 кінно-гарматний полк і допоміжні частини), а один корпус – кінну бригаду (2 кінні полки)[33]. 17 квітня 1918 p. Військовий Міністр УНР підполковник О. Жуковський наказом ч. 79 призначив командирів корпусів: Київського – отамана Мартинюка, Волинського – отамана Дядюшу, Полтавського – отамана Осецького, Подільського – отамана Клименка, Одеського – отамана Дорошкевича, Харківського – отамана Вовкобоя і Катеринославського – отамана Васильченка[34]. Кадри частин та з’єднань нового українського війська мали формуватись із частин та з’єднань колишньої російської армії. Остаточно реєстр частин армії було сформовано лише в травні 1918 р., а на 20 квітня 1918 р. до складу Української Армії було офіційно зараховано кадри тільки 6 штабів корпусів, 13 піших та 2 кінних дивізій зі складу колишньої російської армії.
За основу організації було взято організацію російської армії, але зі змінами, що враховували досвід Першої світової війни. Так, у куренях піших полків з’явились кулеметні сотні, артилерійська бригада пішої дивізії складалася з полків трьохбатарейного складу, у складі корпусу з’явились власна важка артилерійська бригада (із зенітною батареєю) та кінний полк тощо.
Одночасно з організацією кадрів армії і підготовкою до призову новобранців, який мав розпочатися у травні 1918 р., Військове Міністерство мало дбати і про наявні «позаштатні» формування.
Так, наказом Військового Міністра УНР від 12 березня 1918 р. ч. 1 Окремий Запорозький загін завдяки напливу добровольців було розгорнуто в Запорізьку дивізію, а наказ Військової Офіції УНР від 8 квітня ч. 28 затвердив її переформування в окрему кінну бригаду[35], яка надсилалася в Катеринославську і Таврійську губернії для боротьби з більшовиками. Одначе командир Запорожців