Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак
телеграфом[49]. Хоча в телеграмі не зазначалося порядкове число (номер) наказу, з інших документів випливає, що він мав номер 74. Телеграму було також опубліковано в пресі[50]. Наказом встановлювалося, що всі козаки Української народної армії мають однакову форму одягу, роль якої аж до демобілізації виконувало похідне обмундирування Російської армії з низкою змін. Зокрема, скасовувалися погони і петлиці, замість яких встановлювалися шеврони за посадами у верхній частині правого рукава та «наугольники» на комірі.
Військовики українізованих частин, 1917 рік. Зверніть увагу на мішанину з військової форми та українського національного костюму, а також на червоний бант на грудях у вояка в центрі
У верхньому куті «наугольника» за допомогою трафаретів позначався рід зброї, у нижньому – номер чи назва частини. Уперше в українському війську встановлювалися емблеми родів зброї – схрещені гвинтівки для піхоти, жовті шаблі для кінноти, артилерія та інші спеціальні війська мали використовувати такі самі емблеми, які були у Російській армії. Знаки розрізнення посад являли собою шеврони зі срібного галуна у вигляді тупого кута вістрям угору, довжина кожної сторони якого становила 1 вершок (4,44 см). Ройовому, чотарю та бунчужному належали 1–3 шеврони, півсотенному – 1 з петлею на вершині кута (як на флоті), сотник, курінний та осаул мали носити під цим шевроном 1–3 шеврони без петель відповідно. Шеврон полковника передбачався ширшим (1,5 см), із зигзагом (очевидно, мав використовуватися галун, присвоєний гусарським частинам Російської імператорської армії), отамани бригадний та дивізійний повинні були носити відповідно 2 і 3 такі шеврони. Нарешті, для отамана корпусного було встановлено шеврон шириною 1,5 см з петлею, для отамана армійського – 1 шеврон з петлею і 1 без петлі, для отамана фронтового – 1 з петлею і 2 без петлі. Відстань між шевронами мала відповідати товщині пальця. Зазначалося також, що козаки, які служать у кінноті, артилерії та штабах, повинні носити шеврони за посадами, що відповідають перерахованим вище посадам у піхоті. Нарешті, було встановлено синьо-жовту кокарду (жовтий колір посередині).
Отже, знаки розрізнення, встановлені 17 грудня 1917 р., мали чітко вирізняти українських вояків (адже крій і колір форми залишалися незмінними) і, водночас, відповідати загальним тенденціям у сфері знаків розрізнення, що намітилися після революції. Останнє було досягнуто через скасування погонів та петлиць. Велику увагу розробники наказу приділили відображенню національної приналежності – у національних кольорах було оформлено «наугольники», з’явилася кокарда національних кольорів.
Подібні зміни у формі одягу відбулися і в інших національних військових формуваннях. Так, 30 грудня 1917 р. в Окремому Чехословацькому корпусі[51] було скасовано носіння погонів і запроваджено знак на лівий рукав у вигляді щитка з шевронами
Телеграма С. Петлюри фронтам і у всі військові округи про тимчасову форму української армії // Симон Петлюра. Статті, листи, документи. – К.,1999. – Т. 3. – С. 41–42.
Форма украінського війська // Народна Воля. – 1917. – 21 грудня (1918. – 3 січня).
Сформований восени 1917 р. з військових частин, укомплектованих чехами та словаками – колишніми австрійськими військовополоненими, перебіжчиками чи добровольцями, які до війни проживали на території Росії.