Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак
оприлюднені «Грамота до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». У «Грамоті…» давалася негативна оцінка діяльності попереднього уряду і проголошувалося про тимчасове прийняття П. Скоропадським усієї повноти державної влади в Україні. Відтепер управління Україною мало провадитися через призначений Гетьманом Кабінет Міністрів, у той час як Центральна і Мала Рада та всі земельні комітети розпускалися, звільнялися всі міністри і їх заступники. Окрім громадської підтримки заколотники мали й власні збройні загони, сформовані з колишніх офіцерів.
Гетьман України П. Скоропадський (у черкесці, з орденом Святого Георгія на грудях) з оточенням. У першому ряді праворуч від Гетьмана Голова Уряду Ф. Лизогуб, ліворуч (у мундирі без погонів) – начальник Штабу Гетьмана отаман (згодом генеральний хорунжий) В. Дашкевич-Горбацький. Травень – початок червня 1918 року
Завдяки підтримці німецького командування зміна влади відбулася швидко і майже без жертв. Лише командування 1-го полку Січових Стрільців відмовилося визнати нову владу та намагалось чинити збройний опір. Проте, з огляду на неможливість протистояти силам німців, які переважали, 30 квітня 1918 р. частина склала зброю і була розформована.
Спочатку нову владу сприйняли досить позитивно – країна вже втомилася від революційного безладу і неспроможності Центральної Ради налагодити нормальне функціонування державного апарату та економіки. Попри окремі вияви незадоволення Гетьмана визнали і збройні сили (окрім полку Січових Стрільців).
У результаті перевороту 29 квітня 1918 р. відбулася зміна політичного режиму. Навіть новий титул глави держави – «Гетьман всієї України» – мав символізувати повернення до порядку і стабільності. Так нова влада сподівалася отримати легітимізацію в широких верствах населення. Проте за своєю суттю державний лад Української Держави був скоріше «зменшеною копією устрою монархічної Росії»[69]. Ключові посади в урядових структурах часто обіймали представники колишнього російського чиновництва, що не приховували своїх поглядів на Українську Державу як на тимчасове утворення на шляху відбудови Російської імперії.
Дії нової влади наочно демонструють прагнення до відновлення порядку і стабільності (у розумінні її представників): повернення незаконно захоплених підприємств, а також землі і майна поміщицьких господарств, встановлення більш жорсткого робітничого законодавства, більш суворий контроль за дотриманням законів та інші подібні кроки. Проблемою було те, що переважна більшість селян і робітників України вважали таке «відновлення порядку і стабільності» зазіханням на їх надбання, отримані під час