Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи. Отсутствует
гіркого, що ти знаєш про солодке»?
Ківш лиха
У багатого батька був один син, а батько нажив худобу не абияк, а таки чесно: багато поту вилилося з нього, багато крові зіпсувалося, поки заблищали в кишені червінці. Синові про те байдуже: він виріс серед червінців, то йому вони не дорогі були. Як дасть батько, то він так і сіє грішми, як половою, аж слід його сяє. Дививсь-дививсь на це батько – і гірко йому було, що син робити не хоче, а його заробленим добром так нехтує. Уже й казав, і вмовляв – нічого не вдіє. Ото й надумавсь батько. Пішли якось батько з сином до річки, посідали, балакають. Іде якийсь чоловік і несе горобця встреленого. І заманулося синові нащось того горобця купити – зараз і вийма золотого.
– Дай мені! – каже батько.
Син дає. Батько заміривсь рукою стиха на річку, наче хоче золотого кинути, а синові й байдуже. Батько вдруге заміривсь. Син нічого. Узяв батько тоді та й кинув у воду червінця. Син навіть і не спитавсь у батька, нащо то й до чого, а зараз поліз у кишеню та й вийняв другого червінця. Батько баче, що лиха година, та й каже синові:
– Ось віддай мені капшук з грішми!
Син дає. Тоді батько знов:
– Іди ж ти, – каже, – як оце ти є, та зароби червінця! Як заробиш, отоді приходь і поживеш мою худобу, а то як ти такий, то краще я на сиріт віддам…
Син аж засміявся:
– Піду, – каже, а собі дума: «От розумний батько – чи диво то червінця заробити!»
От і пішов він; ішов він чи довго, чи ні, та й замислився: «Що ж я робити вмію? Письма я знаю!» От і пішов він скрізь по місту шукати роботи письменської. Та куди не поткнеться – скрізь не треба. А тут уже й їсти хочеться. Продав він кожушинку – ходить у легенькому, а вже холодна осінь. Прийшов у бакалійницю, проситься у крамарчука у прикажчики. Питаються в нього:
– Де ж ви були? Що знаєте?
– Я, – каже, – жив біля батька, був коло хліборобства…
– Та й тільки? – кажуть йому. – Не треба нам таких. Узяти вас хіба за хлопця-попихача, так ви більше із’їсте, ніж зробите.
Що його робити? А тут холодно, а тут їсти хочеться! Пішов він до Дніпра – там пароплавів та всяких суден без ліку стоїть. Нічого робити – найнявся він лантухи тягати. Так, як лозинка од вітру, гнувся він під тими лантухами важкими, ноги трусились, горіли. Увечері з незвички як упав на вулиці, так і заснув. Був би замерз, та солдат-поліціянт побачив, до поліції одвіз: думав, що п’яний.
Другого дня те саме, третього, четвертого – усе те саме. Він уже й недоїдає, й недопиває, щоб більше грошей зоставалося, а ще далеко до золотого, бо й плата мала, і сили в його небагато.
Робить – і так усю осінь і зиму проробив. І повесні зібралось у його стільки грошенят, що виміняв він за їх золотого.
Тоді йде до батька. Прийшов, аж батько стоїть біля млина, саме біля річки.
– Здорові, тату!
– Здоров, синку! – каже батько. – Ну, синку, приніс?
Лізе син у кишеню та потихеньку, як скляне, виймає щось загорнуте у ганчірочку,