Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи. Отсутствует
не слухайте дурного, бо з дурної дірки дурний вітер віє. Накажіть зарізати безрогого буйвола та із його шкури пошити три кожухи. І дозвольте мені лізти. Якщо вернуся без принцеси, робіть з моєю головою, що захочете.
Дивиться цар на хлопця і говорить:
– Добре. Буде, як ти хочеш. Заб’ємо буйвола. Але пам’ятай: без моєї доньки щоб ти не вернувся! Як не приведеш її, упади із дерева й ліпше зломи собі голову. Бо коли сам не зломиш, то кат тобі її відрубає.
Вернувся Іван до своїх свиней. А цар дав наказ зарізати буйвола й пошити з його шкури хлопцеві кожухи. Як було готово, покликав Івана:
– Зробили по-твоєму. Візьми кожухи й можеш лізти. Або царство, або смерть!..
Іванові більше не треба казати. Одягнув один кожух, а інші два прив’язав на плечі. Узяв сокиру й пішов під дерево. Людей – страх! Усі чекають…
Іван оглянув дерево й затяв сокиру. Став на сокиру, потім вийняв і затяв над головою: так піднімався все вище й вище. Скоро зник з очей.
Цілий день ліз, а понад вечір уже кожуха на грудях порвав. А лізти ще високо. Одяг на себе другий кожух – знову лізе, лізе… Та через день подерся і той.
– Ну, кожуше, – каже третьому, коли на себе одягнув, – хоч доти держи, доки я до першої гілляки долізу.
І доліз до гілки, котра рівно вбік росла.
Хлопець сів на гілку й говорить сам собі: «Іване, вернися!» А другим голосом: «Іване, не вертайся, лізь сміливо далі!»
І доти доліз, що подерся і третій кожух: груди – у крові…
Не зважав на це Іван. Добрався вже до першого листя, заплющив очі й каже:
– Ну, світе, здоров був! Або виграю, або програю!
І з заплющеними очима скочив на перший лист. Лиш простерся…
Розплющує очі, а тут такий світ, як і долі, звідки він прийшов: трава росте, поля, ліси, гори…
Іде, іде, блудить. Нараз бачить: на горі палац обертається на качачій нозі.
Ударив Іван сокирою в цю ногу, і палац зупинився. Навколо двері й брами нараз повідчинялися, і хлопець – шмиг! – у царський двір. Тієї ж миті всі двері зачинилися і палац знову крутиться.
Іде Іван, розглядається, а ніде нікого. Коли зайшов у палац, біжить до нього дівчина. Дивиться – а то царська дочка! Вона до нього:
– Ой Іванку, як ти сюди потрапив?
– Не питай нічого, збирайся до батька, бо той вмирає за тобою.
Вона як це почула, то аж зблідла:
– Іване, не кажи такого, бо коли тебе почує змій, мій чоловік, – зразу кінець буде й мені, й тобі!..
Не встигла договорити, а змій уже тут: сім голів, і з кожної горлянки палахкотить полум’я, на сім метрів усе палить. Злякався Іван.
– Що це за створіння? – питає змій. – Зараз же йому кінець.
Дівчина осмілилася і заговорила:
– Це ж мій вірний слуга! Не може без мене й прийшов сюди, аби й тут мені служити!
Змій притих та хмуро так ще поглядає на Івана.
– Добре, не вб’ю тебе. Але задарма хліба не будеш їсти. Іди за мною. Дам тобі роботу.
Іде Іван за змієм.