Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи. Отсутствует
на нього й закричав:
– Аби мати – треба робити!
– Та я роблю у вас день і ніч!
– Ти, лайдаку, не кажи мені дурниць!
Опустив Максим голову й пішов додому. Розповів жінці, що йому дідич відповів. Надворі сонечко гріє. Пташки з теплих країв прилетіли, всюди весело. А Максим сидить зі своєю жінкою на призьбі й сумує, бо діти ходять голодні та слабі, як мухи. Раптом до Максимової хатки прилетіли дві ластівки й почали ліпити під стріхою гніздечко. Максим уздрів їх і сказав:
– Бідні ластівочки, нащо ви ліпите гніздечко під такою дрантивою стріхою? Таж як піде дощ, то вам дітей затопить.
Та ластівки не розуміли людської мови. А якщо й розуміли, то мовчали. Зліпили гніздечко, виклали пір’ячком, знесли яєчок і висиділи зграйку маленьких пташенят. Коло хати Максима стало так весело, що душа раділа. Але одного разу звідкись явився страшний змій, який почав тягнутись до ластів’ячого гніздечка. Діти заверещали:
– Тату, до наших ластів’ят лізе якийсь змій!
Максим вибіг надвір, схопив довбню, і почалася бійка не на життя, а на смерть. Гепав змія по хребті, поки його не переламав. Змій ледве відповз і сконав у темному яру. Трьох ластів’ят страшний змій схопив, а четверте пташеня вдалося врятувати. Але й з ним сталася біда: йому під час бійки поранили ніжку. Максим забрав пташечку до хати, діти її дозирали, годували. Коли могла пташка вже літати, випустили на волю, аби шукала своїх маму й тата. Минуло літо, і настала осінь. Ластівки полетіли у вирій. Усю землю завіяло снігом. Та минула й зима, пташки вернулися додому, до своїх гніздечок. У Максимовій хаті злидні так розсілися, що не дають дихати. Та ось одна ластівочка ударила крильцем у шибку. Максим вийшов надвір і спитав:
– Чого ти хочеш, дорога пташино?
Ластівочка поклала йому на долоню якесь зеренце й прощебетала:
– Посій перед дверима.
Через якусь хвилину прилетіла знову. Поклала на долоню друге зеренце:
– Посій перед вікном.
Фуркнула й вернулася з третім зеренцем:
– Посій коло криниці.
Максим красно подякував їй і зробив так, як вона сказала. Посіяв три зернини, почав чекати врожаю. Другого дня вранці діти повставали й повибігали на сонечко. Але скоро вернулися в хату, вкрай перелякані.
– Тату, у нас коло хати щось таке дивне виросло, ой-йой-йой!
– Та чи вам наснилося?
– Ні, тату, подивіться.
Вийшов Максим і бачить – перед порогом, під вікном і коло криниці три величезних гарбузи. Схотів підняти, але де там! – треба силу велета. Гарбузи уже достигли, блищали, як сонечко.
– Жінко, ану, розпалюй у печі вогонь, – втішився Максим. – Звари на обід гарбузяної каші.
Закотив гарбуз до хати й нагострив ніж. Коли розрізав на дві половини, то очам не повірив: там був білий хліб, калачі, бринза, м’ясо, ковбаса, солонина – варене, смажене, солодке, квасне й гірке… Максим викладав те добро на стіл, а в гарбузі нічого не зменшувалося. Як поїли добре, жінка накрила чарівний гарбуз