Сині етюди. Хвильовий Микола

Сині етюди - Хвильовий Микола


Скачать книгу
з ортечека.

      Потiм дядя Варфоломiй уважно дивився в синяву запашної ночi. Туди, де стояли полярськi огнi, де маячiла кайора й силуети цих чудних, невiдомих людей.

      ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО

      I

      Найзвичайнiсiнька баба, але її звуть бабушкою, дiда – дєдушкою. Бабушцi – шiстдесят шiсть, вона жлукто з жаром, вiд неї вогка бiлизна з попелом. Батько дєдушчин чумакував у Крим по сiль, тому й у дєдушки широкi суворi брови нависли, чорнi – йому сiмдесят, а волосся на головi, як пух з трусика для касторового капелюшка – сивий-сивий.

      Дєдушка – патрiярх i тепер: правнучата, внучата, дiти – всi вкупi, шiстдесят десятин не подiленi, тридцять одiбрав ревко – це так ревком, а потiм прийшов виконком, а землi все-таки не повернули…

      У дєдушки був i син – його Бубирець-незаможник «згрiб», а потiм Бубирця «зiребли», i загинули обидва.

      Дєдушка – патрiярх, i син був би патрiярх, коли б не чотирнадцятий рiк: втягли в споживче товариство за скарбника i ходив уже в збiрню. А синовi сини вже не те: викинули хату на степ – бiля шведських могил, i вже хотiли не шiстдесят, а двiстi шiстдесят. У Харкiв до банку їздили, щоб дєдушка не знав.

      От-от щось у Папуцячiм маєтку – Папуцi прiзвище – от-от…

      Кожного тижня правили службу в недiлю – у недiлю вмирав тиждень i народжувався другий. Тижнi вмирали, i тижнi йшли. Комусь ближче до смерти, а комусь – до народження. I так вiки, коли ще й Слобожанщини не було – довго-довго.

      Тижнi були галасливi, кривавi, буйнi.

      Андрiя – синового сина – звабив вовчий Шкуровський загiн, а Василь i досi живе вдома. Єсть такi в нас, i досi нiкому не служили: нi вашим, нi нашим. I не хитрi – фортуна, кажуть. От i Василь.

      Уночi розсипаються зорi i зникають у Папуцячiм лiсi – тепер громадський. Дєдушка нiяк не мiг звикнути: як громадський? А йому наказали ще й хмизу не збирати без дозволу. Тодi вiн зовсiм не розумiв: як це? з мого лiсу?

      Потiм узнав, що це – закон такий, а коли закон, то це є закон.

      Ранком дєдушка каже бабушцi:

      – Доглянь-бо за хлопцями, а я, мабуть, пiду.

      I йде в свiй не свiй лiс. Вiн теж доглядати. Проте дєдушка – мiцний дiд: i тепер як вiзьме косу, то чорта з два вженешся за ним. Старе поколiння, iз тих, що до двадцятьох лiт без штанiв у цурки грали.

      Доглядає дєдушка добре: колись застав члена виконкому – лiс рубав не по закону – було дiло!

      Бiля Великої Шведської Могили – дєдушчин хутiр (хутори, одруби, Столипiн). Бiля хутора Горбанькове Озеро. Добра земля. Ввечерi дєдушка запрягає воли i – через лiс – невеличкий, кострубатий, недотепний, i сосни на пiвнiч хиляться. Рипить вiз до Великої Шведської Могили. Пiсок, пiсок, а далi степи, чорноземля важка, плодюча, мiцна, оранжерiйна: культура…

      (…I ввижається iнодi, що вся Україна оранжерея – там десь, близько моря тулиться. I пiдпливають до неї кораблi – багато кораблiв пiд червоний стяг…)

      Рипить вiз: ри-ип!

      Тягнуться воли до Великої Шведської Могили.

      Дєдушка приїде на хутiр i дивиться на ярину. I тут ярина, i далi ярина. Друга ярина – своя не своя. I серце радiє – тiльки з сумом – i за свою, i за свою не свою… Пишно дметься вгору ярина…

      (…I Україна дметься вгору… I люблю я її –


Скачать книгу