Сині етюди. Хвильовий Микола

Сині етюди - Хвильовий Микола


Скачать книгу
вискочив у поле.

      На заходi жеврiло (конало) небо. Десь горiли бур’яни пiд огнем польового повiтря. Поле горiло бур’янами.

      Знову гримнув випал – то вискочила на узлiсся ватага солончан.

      Савчина кобила пролетiла ще декiлька крокiв i гепнулась на землю.

      Захропла.

      Савко залiг за кiнський тулуб i почав одстрiлюватись.

      Ватага зупинилася.

      Але то був один момент: одразу ж солончани пiшли в обхiд.

      Тодi Савко рачки полiз до Млинкiв.

      Бiля вiтрякiв вiн випустив останню кулю й кинувся до першої хати.

      Ускочивши у двiр, вiн залiз пiд комору…

      …Скоро в дворi були й солончани.

      …Млинки наче вимерли, тiльки собаки завзято гавкали по дворах. Зачувши пострiли, млинчани поховались по хатах, не виходили.

      Голохвастiвцi витягли з хати хазяїна:

      – Кажи, де вiн? Ти ж бачив, куди вiн сховався? ’

      – Та я ж… їй-богу… Свиснув чмiлем у повiтря нагай.

      Хазяїн заплакав i вказав на комору.

      Заревли солончани, оточили будiвлю.

      Гей, ти! Чого перелякався – вилазь!

      I наставили пiд комору одрiзи.

      …Савко мовчки вилiз, подивився навкруги себе й похилив голову.

      Зловтiшними огняницями горiли в голохвастiвцiв очi.

      Пiдiйшли до Савка, мовчки роздягли його й голого повели в поле.

      Iшов по дорозi Савко й тупо дивився на полтавський лiс.

      …Млинки мовчали.

      …За вiтряками голохвастiвцi зупинились;

      – Хлопцi! В кого гострiший нiж? Виймай!

      …А потiм двоє одiйшли вбiк, пiдiйшли до хати й пустили два червонi пiвнi.

      …На далеких гонах горiли огнем сухого повiтря запашнi бур’яни.

      Пiднявся вiтер. Зашумiли Млинки. Забили в розбитi дзвони. Загаласували вулицi.

      – Рятуйте! Рятуйте!

      …А глибокої ночi iз злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастiвцiв.

      …Тiєї ж ночi величезна заграва пожежi стояла над Солонським Яром.

      I знову на далеких гонах горiли огнем сухого повiтря запашнi бур’яни, i гостро пахло дубовим молодняком.

      СИЛУЕТИ

      Дядя Варфоломiй прийшов на далеку закутну станцiю в ортечека (там був знайомий, теж далекий, але вiн робив посадку поза чергою) й чекав на потяг. На станцiї було порожньо, майже нiкого: двi-три фiгури в постолах, i було прокисло. В залi першої-другої класи буфет: двi-три сосиски, три-чотири булки. Ще в кiмнатi ортечека шипiв блiдо-зелений самовар, з нього й подавали чай випадковим подорожникам, що випадково застряли на закинутiй станцiї. I от станцiю так далеко закинуло, що тiльки скажеш – «дивно!». Навiть повiтовий город (маячить вiдци). прокидається, насторожився, а тут i досi в «мужськiй уборнiй» лежить огризок сосиски й ручка вiд кулемета «Махim». Але саме ця-то станцiя й ворушила своєю приступнiстю почуття рiшучого задоволення. Тому: тут було тихо, радiсно, лише зрiдка сторож Матвiй збентежить спокiй перону рiзкими дзвонами на повiстку. Потiм удари одлунають – i знову тихо. Дядя Варфоломiй вийняв з кишенi телеграму й перечитав її ще раз. Стефан писав так: «Ї д ь т е. З г о д н и й». Це значить, Стефан поведе наступ на Веронiку. I слiд: на то вiн i брат. Не можна ж її залишити в такiм становищi. I тут же дядя Варфоломiй


Скачать книгу