Сині етюди. Хвильовий Микола
вискочив у поле.
На заходi жеврiло (конало) небо. Десь горiли бур’яни пiд огнем польового повiтря. Поле горiло бур’янами.
Знову гримнув випал – то вискочила на узлiсся ватага солончан.
Савчина кобила пролетiла ще декiлька крокiв i гепнулась на землю.
Захропла.
Савко залiг за кiнський тулуб i почав одстрiлюватись.
Ватага зупинилася.
Але то був один момент: одразу ж солончани пiшли в обхiд.
Тодi Савко рачки полiз до Млинкiв.
Бiля вiтрякiв вiн випустив останню кулю й кинувся до першої хати.
Ускочивши у двiр, вiн залiз пiд комору…
…Скоро в дворi були й солончани.
…Млинки наче вимерли, тiльки собаки завзято гавкали по дворах. Зачувши пострiли, млинчани поховались по хатах, не виходили.
Голохвастiвцi витягли з хати хазяїна:
– Кажи, де вiн? Ти ж бачив, куди вiн сховався? ’
– Та я ж… їй-богу… Свиснув чмiлем у повiтря нагай.
Хазяїн заплакав i вказав на комору.
Заревли солончани, оточили будiвлю.
Гей, ти! Чого перелякався – вилазь!
I наставили пiд комору одрiзи.
…Савко мовчки вилiз, подивився навкруги себе й похилив голову.
Зловтiшними огняницями горiли в голохвастiвцiв очi.
Пiдiйшли до Савка, мовчки роздягли його й голого повели в поле.
Iшов по дорозi Савко й тупо дивився на полтавський лiс.
…Млинки мовчали.
…За вiтряками голохвастiвцi зупинились;
– Хлопцi! В кого гострiший нiж? Виймай!
…А потiм двоє одiйшли вбiк, пiдiйшли до хати й пустили два червонi пiвнi.
…На далеких гонах горiли огнем сухого повiтря запашнi бур’яни.
Пiднявся вiтер. Зашумiли Млинки. Забили в розбитi дзвони. Загаласували вулицi.
– Рятуйте! Рятуйте!
…А глибокої ночi iз злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастiвцiв.
…Тiєї ж ночi величезна заграва пожежi стояла над Солонським Яром.
I знову на далеких гонах горiли огнем сухого повiтря запашнi бур’яни, i гостро пахло дубовим молодняком.
СИЛУЕТИ
Дядя Варфоломiй прийшов на далеку закутну станцiю в ортечека (там був знайомий, теж далекий, але вiн робив посадку поза чергою) й чекав на потяг. На станцiї було порожньо, майже нiкого: двi-три фiгури в постолах, i було прокисло. В залi першої-другої класи буфет: двi-три сосиски, три-чотири булки. Ще в кiмнатi ортечека шипiв блiдо-зелений самовар, з нього й подавали чай випадковим подорожникам, що випадково застряли на закинутiй станцiї. I от станцiю так далеко закинуло, що тiльки скажеш – «дивно!». Навiть повiтовий город (маячить вiдци). прокидається, насторожився, а тут i досi в «мужськiй уборнiй» лежить огризок сосиски й ручка вiд кулемета «Махim». Але саме ця-то станцiя й ворушила своєю приступнiстю почуття рiшучого задоволення. Тому: тут було тихо, радiсно, лише зрiдка сторож Матвiй збентежить спокiй перону рiзкими дзвонами на повiстку. Потiм удари одлунають – i знову тихо. Дядя Варфоломiй вийняв з кишенi телеграму й перечитав її ще раз. Стефан писав так: «Ї д ь т е. З г о д н и й». Це значить, Стефан поведе наступ на Веронiку. I слiд: на то вiн i брат. Не можна ж її залишити в такiм становищi. I тут же дядя Варфоломiй