Сині етюди. Хвильовий Микола
Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском… Там, десь, на Великих Зондських, на вулканi Смеру. Наталочко! Моя зелена наядо!
Тодi кипiла скажено друга молодiсть, тодi не вiрила, що йде тридцята весна, бо в очах темнiло, а пiд ягодою тугої перси ревли вiд солодких мук отари самцiв.
Вона:
– …Олексо! Мiй божевiльний! Я п’янiю… Налий усю мене столiтнiм медом, туманним хмелем, Олексо! Розiрви менi сорочку!
…Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летiли журавлi! Курли! курли!
I прокинулась рiка до порогiв.
(Гей, ти, Днiпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навiгацiї?)
…Над оселями проходили сторожкi ночi. Проходили по осоках, по заводах i далi в простiр, лiсовими стежками, за узлiсся.
(—Ляжу на твоє тьмяне лоно, мiй коханий, невiдомий обрiю!)
– …Миколаївно! Чи чуєте?
– Чую, Несторе.
– Мабуть, прийшов кiнець. З’їли сукинi сини революцiю.
– Бог його знає, Несторе! Та тiльки я думаю: все гарно буде. Отже, на тому тижнi приїздили з наробразу, казали: все гарно буде.
…А сосни гудуть-гудуть…
– Чого так сосни гудуть?
– Хуртовина. Вiтри.
Ох, ви, сосни мої – азiятський край!
…Чиркнув сiрник. Нестiр запалив свiчку:
– Отож учора був на базарi, так оратор казав: такий iз наших… Треба, каже (читає по записцi)… двадцять п’ять архiвоєнських комунiзмiв… Щоб, значить, була правда… Що ви на це скажете?
…Пф! – свiчка погасла.
– Бог його знає, Несторе!
…Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак – великий чумацький шлях. Перша хата була на березi. Але рiку випивало сонце, а троскiв пiдрiзували роки, i вiдходила вода в долину. Тодi будiвлi стояли на горбах, а вулицею летiли бенгальськими огнями пiски.
…Спiвала:
– А я дiвчина Наталка, а зовуть мене Полтавка…
– …Наталочко! Моє миле котятко!
…Вiн приїхав до бунту, коли в глибинах осель рiс бунт. Говорив про бунт – такий гострий, як бритва на горлi, такий грiзний, як смерч в океанi… шумують, шумують води: вал за валом. На сходi – маяк. Рев сирени.
…А друга молодiсть i в Нестора була: Наталя Миколаївна – це недосяжнi кургани зiр.
…З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тодi, двадцять лiт тому.
…А бунт вирiс i положив бритву на горло.
Вiн:
– Наталочко! Я йду туди, до них!
– Iди, милий.
Вiн пiшов i не вернувся: не вертаються – хто в бунт…У Сибiр на золотi розсипини по Володимирськiй пройшов каторжник. I не прийшов.
…I знову сни… а може, таємна яв?.. Хiба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестiр?
…Плоть не розцвiла в закладний час. Вiд нього, вiд Олекси. I нiколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.
У п’ятому двадцятого столiття проходив останнiй шквал другої молодостi. I пiсля заняття з сумом дивилась (з сумом врiзаної стеблини) на Нестора. Як вона хотiла, щоб вiн зрозумiв її.
Але не зрозумiв, ї одiйшла друга молодiсть… А третя нiколи не приходить.
…Брели роки. Пролiтали журавлi, горiли свiтанки, горiли зорi. А вранцi в садках шумiла дiямантова