Сині етюди. Хвильовий Микола
у водi, i йому не страшно).
Єсть заводський клуб. Улаштовували вистави – заводська молодь (заводська молодь у футбол i лявн-тенiс грає). Сьогоднi улаштували таку – на диво. Сам робiтник написав: i рай був, i пекло було. Виступали (як треба) промовцi: один доповiдач, а решта – так, свої, заводськi.
Одному кричали:
– Та ти, Юхиме, мабуть, злiзь, не шкандаль нашої фiрми. Юхим не слухав i все-таки договорив. I все-таки закруглив. Були оплески. Закiнчив «урою».
Хтось ударив по халявi й iз задоволенням зазначив:
– Хоч свiйський, та хитрий… Щоб тебе дощем намочило!..
Остап, Юрко, Наталка – теж на виставi. Остап теж сказав:
– От тобi й революцiя: i не видно її, i видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не вiзьмеш, мов ужак вислизне.
Наталка сидiла поруч Юрка. Її тiло торкалось його тiла, i йому було гарно. I спитала Наталка:
– А що це таке, що й капiтал Маркса, i «Нива» Маркса: директорша колись виписувала?
Юрко сказав Наталцi, i зрадiла вона:
– А я оце два днi думаю: як же це так, що i в буржуїв був Маркс, i в нас Маркс. Невже одурили Ленiна?
Прийшов… антракт. Пiсля вечора були танки. Юрко позiхав.
Заводський паркан перстенiє мармурове: сiверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота – жовтява безпоряднiсть ланiв. Заглядають, вiдбiгають назад.
Ах, давно це було, за молодости молодої, коли юнi дзвони юнiсть молоду дзвонили…
…Кричали, кричали «кукушки», стукали, стукали молотки за брамою, а назад нема вороття.
…Посьолок забайрачився у вiтах.
До заводу ходять через залiзницю – дорiжка така, вторована, повз Торця – рiка така: фабрично-заводська, ховається в степах.
Ходив Юрко. А до Юрка приходили комiтетчики, секретарi. Казали, що не так лекцiї читає, що доба епiзодичних пройшла. Юрко згоджувався, а десь на сподi своєї душi запитував, а ви звiдки знаєте? Фамiльярно похлопували його по спинi, а йому було чогось неприємно. Таранкуватi, мамулуватi, "типiчнi сурйози", але вони вважали себе за справжнiх представникiв пролетарiату.
…I сказав Остап iз кутка:
– Все це гарно, а ще б краще було, коли б хто з вас хоч пiвпляшки дiстав.
Голова фабзавкому примружив око:
– I справдi, хлопцi, чи не випити?
Юрко запротестував. Тодi пiдiйшли всi й стали його уламувати.
– Пий, та не пропивай розуму, – сказав секретар.
I Наталка пiдiйшла:
– Та що це ви, Юрко! Невже ми в черницi приписалися? Хiба таки Троцький не п’є?
Вiн хотiв сказати, що не п’є, але подумав, що йому однаковiсiнько не повiрять: «вiн же з ним не живе».
…Вийшли в садок, горiли зорi, текли потоки, зорянi: аеролiти.
…Випили небагато (бiльш не було) i закiнчили. Говорили.
– …От тепер i я скажу: подавай менi бiльшовицьку власть, а хочеш, то й у саму ком’ячейку записуй.
Наталка сiла бiля Остапа.
– Що в п’яного на язицi, то у тверезого на думцi. Товаришу Юрко, запишiть його в ячейку.
Наталка говорила щиро, i обличчя її було свiтле, як винне повiтря восени – ранньої.
…Над заводом знову думало небо – темно, недосяжно.
Секретар