Сині етюди. Хвильовий Микола
Десь викрикують щiтники й бiжить гул за вигiн, де стоять забитi панськi будiвлi.
– Люди добрi, пiзнавайте своє добро.
…Але не бачите Савко, що за ним стежать солончани; злосливо, лукаво дивляться на нього. А коли повертається до них, вони показують йому спину, а по спинi бiсового батька пiзнаєш.
Рудий мiлiцiонер виблискує червоним носом, i вiд нього далеко несеться дух самогону.
Iще з годину походили – нiхто не признає…
– Що за напасть!
Пiшли у волосну Раду, зложили солончанське шмаття бiля шафи.
…В Радi повно народу.
Зайшло декiлька чоловiка в кiмнату голови:
– Не так ви робите, Савка, не слiд його виносити на базар.
– Чому це?
Пiдiйшов до Савка Онищенко, з комнезаму, на вухо каже:
– Тут вони.
– Хто це?
– Та солончани ж, голохвастiвцi.
Вдарив себе Савко по потилицi:
– Так он воно чого нiхто не визнає!
Покликав рудого мiлiцiонера:
– Зараз збери хлопцiв, треба оточити, голохвастiвцi тут.
Похитав головою рудий:
– Де там їх тепер найдеш… Давайте, мабуть, удвох.
Нiколи Савковi базiкати, схопив гвинтiвку й побiг. Ходить повз гончарiв, нiби горщики уважно розглядає, а сам оком уп’явся в натовп.
Грає сонце в горщиках, i весело виблискують тори гончарського добра.
А голохвастiвцi, мабуть, запримiтили щось недобре – до коней пiшли.
Нарештi Савко побачив їх. Кинувся у натовп.
Але вже було пiзно: тiльки пил закурив до вiтрякiв, що на полтавський лiс.
– Гай, держи!
Савко нацiлився й вистрiлив.
Галас! Галас! Галас!
Але голохвастiвськi конi зникли вже за вiтряками.
Кинувся Савко до волости, скочив на кобилу, покликав рудого мiлiцiонера – й гайда за солончанами.
…Затривожився базар, гончарi заходились складати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люди до дворiв.
Тiльки щiтники уважно розглядали свiй крам у скриньках i ще закликали до себе наляканий нарiд.
Десь кричала перекупка:
– Куди ти потягнув, харцизяко! Людоньки добрi, держiть злодiя!
IV
…Темна наша батькiвщина. Розбiглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обнiжках своїх золотих ланiв. Блукає вона за вiтряками й нiяк не найде веселого шляху.
…Болить наше мiльйонове серце, i хочемо запалити їй груди своїм комунiстичним сяйвом… Темна наша батькiвщина…
…Змиленi конi зупинилися на узлiссi. Сказав Савко:
– Втекли!
В рудого мiлiцiонера од скаженого бiгу нiс був. мов та цибуля.
Втирав хусткою пiт.
– Повернемо, мабуть, додому, чи що?
– Нi! Гайда на Солонський Яр.
– Та чого ж ми поїдемо?
– А того, що треба видивитись, осточортiли вже.
Рудий казав, що небезпечно удвох в таке кубло телiпатися. Але Савко був упертий.
Поїхали. За пiвверстви зупинились, позлазили з коней i з гущавини оглядали Солонський Яр. Савко сподiвався, що бiля дворiв буде метушня, але по вуличках нiкого