Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк
довкола.
– Ви можете йти, – сказав він Кернові. – Фройляйн хай лишиться тут. Принесіть води. І подайте мою сумку.
Другий лікар прибув через десять хвилин. З допомогою Керна та ще кількох чоловіків, що посходилися тим часом, лікарі влаштували в сусідній кімнаті імпровізовану операційну: повідсовували ліжка, зсунули докупи столи, приготували інструменти. Хазяїн готелю приніс і повкручував у патрони найбільші лампи, які в нього були.
– Швидше, швидше! – перший лікар аж кипів од нетерпіння. Накинувши на себе білий халат, він звелів Рут Голланд застебнути його на спині. – Надягніть і ви! – Він кинув їй другий халат. – Може, ви нам тут потрібні будете. Крові не боїтесь? Не зомлієте?
– Ні, – відповіла Рут.
– Чудово. Молодчина!
– Може, і я стану в пригоді? – спитав Керн. – Я вчився рік на медичному.
– Поки що не треба. – Лікар скинув оком на інструменти. – Ну, можна починати?
Лисина його блищала під лампочкою. Двері познімали із завісок, і четверо чоловіків перенесли ліжко з жінкою до операційної. Жінка лежала, широко розплющивши очі, й тихенько скімлила. Її безкровні губи тремтіли.
– Ну, беріться! Швидше! – владно гримнув лікар. – Підіймайте! Та обережно, чорт забирай!
Жінка була важка. У Керна аж піт краплями виступив на лобі. Очі його зустрілися з очима Рут. Дівчина була бліда, але спокійна і така змінена на обличчі, що Керн ледве впізнав її. Вона всім своїм єством була з жінкою, що спливала кров’ю.
– От так! Тепер вийдіть усі, хто тут зайвий! – знову гримнув лисий лікар. Потім узяв породіллю за руку. – Не бійтеся, це зовсім не боляче, – несподівано материнським голосом сказав він.
– Дитину врятуйте… – прошепотіла жінка.
– І вас теж, – лагідно відказав лікар.
– Дитину…
– Ми тільки трошечки повернемо його, голівкою вперед, і воно вмить вискочить. Тільки не хвилюйтеся. Наркоз!
Керн із Марилем та ще кількома чоловіками стояли в кімнатці, де жила породілля, й чекали, поки їх покличуть знову. Крізь стіну приглушено долинали голоси лікарів. Долі валялися порозкидані рожеві й голубі плетені кофтинки.
– Народження… – мовив Мариль до Керна. – От як народжуються на світ: із кров’ю! З кров’ю та криками. Ви розумієте це, Керне?
– Розумію.
– Ні, ви не розумієте, – заперечив Мариль. – І я теж. Тільки жінка може це зрозуміти, тільки жінка… Ви не почуваєте себе свинею?
– Ні.
– Справді? А я почуваю. – Мариль скинув окуляри й подивився на Керна. – Ви вже спали коли-небудь із жінкою? Ні. А то й ви б почували себе свинею. Тут можна роздобути чогось міцного?
Кельнер підійшов до них.
– Принесіть півпляшки коньяку! – звелів Мариль. – Та не бійтеся, гроші в мене є. Несіть, швидше!
Кельнер пішов, за ним хазяїн і двоє інших чоловіків. Керн із Марилем лишилися самі.
– Сядьмо біля вікна, – мовив Мариль і показав на вечірню заграву. – Гарно, еге?
Керн кивнув.
– Отак воно ведеться, – додав Мариль. – Усе вкупі. То