Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже
Як ото Джейсон Борн?
– Роберт Ладлем узяв його ім’я для свого персонажа, що потерпав од амнезії. В Америці воно стало загальною назвою.
– А це не те саме, що так званий синдром множинної особистості?
– Ні. У тих, що потерпають від цього синдрому, усередині співіснує відразу декілька особистостей. Та у випадках, про які я кажу, відбувається навпаки: людина ніби стирає свою попередню особистість і обертається іншою. Ніякого співіснування немає.
Анаїс неуважно переглядала статті, присвячені феноменові, навіть не намагаючись читати тексту. Її більше влаштовували живі пояснення лікаря.
– І ви вважаєте, що це і сталося з Мішеллем?
– Я певен цього.
– Чому?
– По-перше, всі його спогади несправжні. Це ви й самі легко перевірите. По-друге, в них відчувається штучність. Вони зроблені нашвидкуруч, але, звісно ж, підсвідомо.
– Наприклад?
Матіас підвівся і пройшов за грубий дубовий прилавок, що служив завідувачці штаб-квартирою. У шухляді знайшов те, що шукав, і виклав перед нею коробку з грою «Ерудит».
– Наш незнайомець каже, що звати його Мішелль.
Він виклав із пластикових квадратиків з літерами ім’я МІШЕЛЛЬ.
– Досить часто підказане підсвідомістю ім’я – анаграма іншого імені.
Він перемішав квадратики і склав з них інше ім’я: ШЛЕМІЛЬ.
– І що все це означає?
– А ви ніколи не чули про Петера Шлеміля?
– Ні, – відказала вона.
– Це герой роману ХІХ століття, написаного Адельбертом фон Шаміссо. Чоловік, що згубив свою тінь. Либонь, наш пацієнт, створюючи собі нову особистість, згадав про цю книжку.
– А як це пов’язано з ним?
– Може, під утратою тіні розуміється втрата своєї минулої особистості. Відтоді як Мішелль надійшов до нас, йому сниться той самий сон. Він іде під спекотним сонцем безлюдним селом. Раптом відбувається безгучний вибух зі сліпучо-білим світлом. Він тікає, але його тінь залишається на стіні будинку. Мішелль залишає за собою свого двійника.
Зараз, коли він повторював свою версію працівниці судової поліції, вона здавалася йому ще обґрунтованішою. Напевне Мішеллів сон являв собою образ його втечі.
– Повернімося до моєї справи, – сказала Анаїс і підвелася. Вона так і не скинула тої своєї шкірянки. – Кризу міг викликати шок, еге ж? Від того, що він там побачив?
– Убивство або труп? – усміхнувся Фрер. – Ви цілком логічно міркуєте. Авжеж, така можливість існує.
Анаїс підійшла до стола, що за ним сидів Матіас. Співвідношення сил повернулося до первісного стану.
– Які шанси, що до нього повернеться справжня пам’ять?
– Зараз мінімальні. Мені необхідно з’ясувати, хто він такий насправді, а потім я крок за кроком спробую повернути його собі. Лише тоді він щось згадає.
Дівчина відступила на крок і завмерла в рішучій позі.
– Ми візьмемося до цього вдвох. Що конкретно можна виділити з того, що він вам сповістив?
– Та