Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже
цілком свідомо обрав безпритульність.
– У нього були ще проблеми зі здоров’ям?
– Кілька років тому він заразився гепатитом С. Та не вживав ніяких ліків, не дотримувався дієти. Чистісіньке самогубство.
– Вам відомо, як він приохотився до героїну?
– Гадаю, за класичною схемою. Спершу трава. Для того, хто ходить на рейви,[7] це діло звичне. Потім екстазі. Та якщо в неділю вранці ви вколете собі першу дозу героїну, щоб зняти ломку після екстазі, то в понеділок уранці прокинетеся запеклим наркоманом. Усе воно, як і в усіх.
Лікар зупинився біля чорного «мерседеса» класу С. Тієї миті вперше стало видно, який він зморений. Усього на декілька секунд, та він утратив контроль над собою. Завмер перед авто з ключами в руці. Але наступної миті знову розправив плечі й рішуче натиснув на кнопку розблокування дверей.
– Не розумію, нащо розпитувати про все це. Якщо Філіпп загинув од передозування, чому його смерть цікавить судову поліцію?
– Дюрюї справді вмер від передозування, але це було вбивство. Хтось упорснув йому у вену смертельну дозу героїну. Надзвичайно чистого героїну. А потім йому понівечили обличчя, насадивши на шию голову бугая.
Тіо допіру відчинив багажника. Анаїс побачила, як він зблід, і відчула задоволення. Уся його самовпевненість танула на очах.
– Що це було? Серійне вбивство?
За нашого часу це словосполучення всі знають. Немов ідеться про добре відоме суспільне явище. Ніби щось середнє поміж безробіттям і фаховим самогубством.
– Якщо це серія, то вона щойно розпочалася. Він розповідав вам про своїх дилерів?
Лікар кинув валізку в багажника і рвучко зачинив його.
– Ніколи.
– Коли ви бачили його останнього разу, він не казав вам, що в нього з’явився новий дилер? Той, що постачає героїн найвищої якості?
– Ні. Навпаки, він здавався як ніколи повний рішучості покинути це діло.
– Після цього ви з ним бачилися? За інших обставин?
Тіо відчинив дверцята авто.
– Ні, жодного разу.
– Ми перевіримо, – пообіцяла вона, засовуючи руки в кишені.
І відразу ж пошкодувала. Таке міг казати лише поліцай, та ще й дурнуватий. Лікаря нема в чому підозрювати. Тією фразою вона хотіла лише налякати його. Кожному поліцаєві відома ця владна спокуса.
Лікар сперся на дверцята машини.
– Панночко, ви робите все, щоб викликати в мене неприязнь, та, попри це, ви подобаєтеся мені. Ви просто дівча, яке гнівається на цілий світ. Як і всі ті, кого я раз на тиждень приймаю в диспансері.
Анаїс згорнула руки на грудях. Спочутливий лікарів тон сподобався їй ще менше, ніж гордовитий.
– Відкрию вам одну таємницю, – провадив він, нахиляючись до неї. – Знаєте, чому я чергую в диспансері, хоч до мене в кабінет стоїть черга з найзаможніших людей у Бордо?
Анаїс не рухалася, тільки тупала ногою і мовчки кусала губи. Еге ж, як мале хиже звірятко.
– Мій син помер від передозування в сімнадцять років. У мене не було й найменшої підозри, що він курить
Велике молодіжне зібрання («збіговисько»), що розпочинається увечері й закінчується вранці і на якому слухають головно танцювальну музику.