Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже
у сріблястих боках резервуарів для вина. Щонеділі надвечір Анаїс вирушала в екскурсію до нової винарні – вона була членом клубу дегустаторів, що організовував відвідування різних шато, розташованих біля Бордо.
І щоразу вона запитувала себе: навіщо їй воно? Що вона забула на цих нудних походеньках? Хіба не ліпше було б збути вечір перед телевізором, із тарілкою на колінах, дивлячись черговий серіал? Не кажучи вже про те, що можна було присвятити цей час вивченню символіки міфу про Мінотавра. Або дослідженню шляхів поширення наркоторгівлі в Європі.
Вона не поставила перед собою жодне з цих запитань. Як і щонеділі, точнісінько о восьмій вечора, вона подалася до виноградника. Розслідування наприкінці дня не дало нічого нового. Джафар дуже ретельно прочесав усі притулки бурлак, але марно. Ле Коз працював над детальною біографією Філіппа Дюрюї, та сподіватися на успіх у цьому напрямку в неділю було неможливо. Конант закінчив перегляд відеозаписів зі спостережних камер на вокзалі – потерпілого там і близько не було – і перейшов до вивчення записів, зроблених у кварталах для безпритульних. Від Зака зовсім звісток не було. Склалося таке враження, ніби він зник у пошуках скотарів.
Анаїс телефонувала до Форт-Роні. Їй пощастило поговорити зі співробітником архіву – справжньою живою енциклопедією злочинного світу. Та він геть нічого не пам’ятав про вбивство з міфологічною підкладкою. Не пам’ятав, щоб якась сцена убивства відбувалася за таких моторошних обставин. Ні у Франції, ні в Європі. Анаїс побалакала телефоном зі своїми помічниками і відпустила всіх додому, загадавши завтра зранку зібратися в комісаріаті.
Коли вона виходила з дільниці, її зупинив старший комісар Деверса і затримав на кілька слів. Зміст його розмови був claro.[8] Нічого не казати засобам масової інформації. Прокуратура призначить слідчого суддю не раніше, ніж за шість днів. Доти Анаїс вільна у своїх діях і може провадити розслідування на власний розсуд. Тільки нехай не втрачає пильності: політичні кола Жиронди, депутатський корпус і взагалі всі, хто має вагу в суспільстві, будуть стежити за кожним її кроком. Анаїс подякувала йому за довіру і з незворушним виглядом попрощалася, хоча насправді від стресу шлунок її вже зібгався в кім’ях.
– У листопаді ми розливаємо вино в діжки, де розпочинається процес малолактозної ферментації. Пересічно вино витримується в діжках від дванадцяти до тринадцяти місяців…
Анаїс знову почало морозити. Вона уявила собі, що її руки вкриті шрамами. Відчуття, що вони весь час голі, виставлені напоказ, нічим не захищені, не покидало її ніколи. І не було на світі такої тканини й такого одягу, що міг би подолати цей холод. Адже струмував він ізсередини.
– Ми не прагнемо затягувати достигання вин у дерев’яних діжках. Наша мета – виробництво гармонійних вин, що поєднують у собі фруктові пахощі, кислоту і міцність. Це круглі, приємні на смак вина, що дарують відчуття свіжості…
Анаїс більше його не слухала. Вона поринула сама в себе. На дно своєї душі. Свого болю. Мимоволі вона міцно зціплювала
Недвозначний (