Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже
годину, повернувшись на паркувальний майданчик біля шпиталю П’єра Жане, Анаїс проглядала повідомлення на мобільнику. Ле Коз телефонував тричі. Вона хутко набрала його номера.
– Ми з’ясували особу клієнта.
– Ім’я?
– Дюрюї Філіпп. Двадцять чотири роки. Безробітний. Без певного місця проживання. Дохляк.
Вона взяла записника і швидко все занотувала.
– Відомості достеменні?
– Цілком. Із дилерами в мене нічого не вийшло, та потім я опитав чотирьох аптекарів і врешті вийшов на таку собі Сільвію Жантій, адреса: Талянс, вулиця Камій-Пеллетан, будинок сімдесят чотири. У неї аптека на майдані Перемоги.
– Знаю, де вона. Далі.
– Відправив їй світлину на мобільник. І вона відразу впізнала хлопця, попри шви і ґулі. Упродовж останніх трьох місяців він регулярно заходив до неї по субутекс.
– Чудово.
– Це ще не все. Я зателефонував Джафарові. Жебраки з бульвару Віктора Гюґо теж його впізнали. Щоправда, знали вони його під прізвиськом Фіфі, та це таки той самий хлопчина. Гот. То з’являвся, то зникав. Міг по кілька тижнів пропадати бозна-де. За їхніми словами, останнім часом він мешкав у занедбаному будинку неподалік від вулиці Виноградників.
Вона відчинила дверцята авто і залізла досередини.
– Коли його бачили востаннє?
– Аптекарка – три тижні тому. Жебраки – два-три дні. І ніхто не знає, що він робив напередодні тієї днини, коли його забили.
– А друзі в нього були? Хтось такий, що міг би розповісти про нього більше?
– Ні. Дюрюї був сам. Якщо він не виходив на люди, то ніхто не знав, де він і що робить.
– Пса в нього не було?
– Був. Здоровезний собацюра. Він теж пропав. Напевне, убивця порішив і його.
– Перевір усе-таки в собачих притулках.
Анаїс подумала про спостережні камери. Треба розширити поле пошуку. Прочесати ретельно всеньке місто. На одній із плівок обов’язково буде Філіпп Дюрюї. Може, навіть у товаристві вбивці? Ох, ці мрії…
– А його лахи?
– Десь закопані, мабуть. Разом із псом.
Вона ще раз подумки уявила собі сцену вбивства. Спробувала детально відтворити все, що сталося. Вбивця не належав до волоцюг, він навіть знайомий не був із Дюрюї. Обрав майбутню жертву за декілька днів до злочину. Щось пообіцяв. Утерся до нього в довіру. Він знав, що той вживає героїн. Знав і те, що живе сам, то його легше буде закатрупити, щоб ніхто не похопився. І про пса знав, то надумав, як позбутися його.
Подробиці. П’ятниця 12 лютого. Наприклад, восьма вечора. На Бордо спадають сутінки. Темрява й імла. Може, убивця обрав той день через імлу. Або заздалегідь призначив день для вбивства, а негода виявилася для нього додатковим бонусом. Він знав, де шукати Філіппа Дюрюї. Запропонував йому пекельну дозу і припровадив до затишної місцини, де вже все було готове. Зокрема, знаряддя для швидкого знищення слідів. Пса, наплічника, вбрання. Надзвичайно організований злочинець. Залізні нерви. Профі у своєму ділі.
– Ти записав прізвище його лікаря? – поспиталася вона.
– Ох, забув! Так