Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже
приємна. Вона назвала мене Патріком…
Він замовк. Сидів, не відводячи очей від своєї машкари. Наче в’язень, що невдало втік із буцегарні. Фрер чув, як він гучно ковтає слину.
І тоді Матіас зважився.
– Я допіру розмовляв із Сільвією.
– Сільвією?
Здоровань завмер. Зіниці його розширилися, наче у звіра, що провадить нічний спосіб життя. Напевне, в цілковитій пітьмі безпам’ятності для нього засяяв тоненький промінчик світла. Фрер і так хотів під час майбутнього сеансу розворушити його глузд, щоб показати пацієнтові правильний шлях до себе. Та зараз йому стало зрозуміло, що механізм відновлення пам’яті вже почав діяти – Патрік Бонфіс просто-таки на очах ставав самим собою. Лікареві залишалося тільки прискорити той процес.
– Я одвезу тебе додому, Патріку.
– Коли?
– Сьогодні.
Ковбой помалу похитав головою. Незакінчена машкара випала в нього з рук, і він перевів на неї погляд. Ось і все. Це квиток в один кінець, і дороги назад не буде. Що ж стосується Фрера, то він як психіатр усі свої надії пов’язував із поверненням пацієнта до Країни Басків. Там, у знайомій обстановці та за підтримки близької людини, він знайде своє Я.
Але тепер Матіаса охопили сумніви. Коли до втікача повертається пам’ять, він найчастіше забуває вигадану особистість. І Фрер боявся, що Патрік заразом забуде і про те, що бачив на вокзалі. Однак заводити розмову з ним про Паскаля Мішелля він не буде.
Фрер підвівся і приязно торкнувся Патрікового плеча.
– Відпочивай. Я зайду по тебе після обіду.
Чолов’яга у стетсонівському брилі кивнув. Із його обличчя неможливо було збагнути, чи радий він новому поворотові подій, чи, навпаки, вони засмутили його. Фрер хутко ішов назад, до свого кабінету. Двері. Ключі. Столи і ліжка, наглухо прикручені до підлоги. І непозбутнє враження, наче він наглядач, що стереже чужі душі.
Він попросив секретаря придбати йому свіжих газет і подзвонив Сільвії, щоб попередити про їх приїзд. Жінка, здавалося, була й досі приголомшена.
Наприкінці розмови він із пафосом сказав:
– Найкоротший шлях Патріка до самого себе – це ви.
Вони домовилися зустрітися о третій годині дня в порту Ґетарі, і Фрер поклав слухавку. Він просувався вперед навмання. Ще ніколи йому не доводилося стикатися з такою ситуацією. На мить у нього виникла спокуса зателефонувати капітанові Шатле і сповістити їй ту новину. Потім він згадав, що розлучилися вони не друзями. А головне, він пошив у дурні експерта з криміналістичної служби. Цікаво, за таке карають?
Залишалася ще одна проблема. Уранці Анаїс мала отримати результати аналізів, про які він довідався минулої ночі. Наявність планктону на руках ковбоя і в ямі посилить її підозри до нього. Може, вона захоче взяти його пацієнта під варту. Найліпше буде завезти його подалі. Якщо вже геть не пощастить, вони пошлють когось за Патріком до Ґетарі, та в нього буде день чи два, щоб у знайомій обставі згадати, хто він такий.
Думки Ферра урвав стук у двері. Прийшла секретарка з купою місцевих часописів: