Жіноче тіло у традиційній культурі українців. Ірина Ігнатенко
поза сумнівом, мають практичне застосування й неабияку актуальність сьогодні, бо серед широкого загалу досі популярне бачення давньої сільської культури як асексуальної. Це уявлення є патріархальним і, власне, нав’язує сучасним жінкам моделі поведінки й цінності, базовані на хибному баченні минувшини. Деконструювання цього неотрадиційного міфу допоможе вирішити низку гострих і важливих проблем, серед яких криза сім’ї, демографічний спад, заборона абортів, суспільна паніка щодо занепаду моралі тощо.
Отже, Шановний Читачу, щиро запрошую перейти до основного розділу книжки й наблизитися до розуміння механізмів, які регулювали і контролювали інтимне життя жінки позаминулого століття.
Цикл І. Стаючи дівчиною: уявлення про деякі аспекти жіночої фізіології в українській традиційній культурі
З фізіологічною особливістю жіночого організму, яка є маркером перетворення дівчинки на дівчину, – появою менструації – було пов’язано багато народних уявлень, вірувань, пересторог і заборон. Досить різноманітною є й народна термінологія. Так, на означення місячних дослідники фіксували такі назви: «на сорочці», «свій час», «місячка», «цигани», «кошуля», «рубашнє», «переться», «жіноче», «цвіт», «пола» (в гуцулів), «приїхали гості», «прийшли краски», «червоний Іван» (у бойків), «має на собі», «кров» або «той час» (на Поділлі), «сорочка», «регули», «місяшне»[144] тощо.
Розглянемо принципи мотивації цих назв[145]. Однією із найпоширеніших, яку донині можна зафіксувати в українських селах, є «рубашка» та похідні від неї назви («на сорочці», «рубашнє», «сорочка напала», «сорочане лихо», «на одеже», «на беллі»; «а дехто-то рубашне каже на їх, бо його видно на сорочці. Як дехто, то каже, щоб усе не однаково було, сорочане лихо»[146]. Як відомо, у традиційній українській культурі одяг виконував не лише функцію прикриття тіла[147]. Жіноча сорочка певною мірою символізувала тіло жінки, вона була ніби її символічним двійником, адже цей вид одягу безпосередньо торкався тіла й тому, як уявлялося, копіював усі його властивості[148]. Отже, можна припустити, що з огляду на це вірування й виникла одна з найпоширеніших назв на означення місячних.
Другу групу становлять назви, які вказують на те, що «це» (тобто згадана особливість жіночої фізіології) належить лише жінці: «бабське», «бабське на одежі»; «кажуть також «женське» тим, що їх у чоловіків нема»[149].
Надягають вінок. К. О. Трутовський
До третьої належать назви, що походять від слів «мити», «прасувати»: «переться», «прання ся іме», «переца», «стіраєцца». Водночас ці назви вказують на те, що жінка у такий період очищається внутрішньо.
Четверта група назв має в основі циклічну природу місячних – «місячка», «місяшне»; «бо воно ото що місяця, та й є»[150].
Деякі терміни вказують на
За основу поділу взято класифікацію, запропоновану російською дослідницею Т. А. Агапкіною (Агапкина Т. А. Славянские обряды и верования, касающиеся менструации. – С. 104–110).
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 7.
Маєрчик М. Одяговий метамовний код в обрядах родинного циклу (семіотичний аналіз традиції оголення лімінальних осіб) // Народознавчі зошити. – Л., 2000. – № 6. – С. 1027–1037.
Агапкина Т. А. Славянские обряды и верования, касающиеся менструации. – С. 105.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 71.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 71.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 71.