Жіноче тіло у традиційній культурі українців. Ірина Ігнатенко
вишневої кори, знятої із семи молодих гілочок. Кора мала зніматися згори донизу, інакше напій міг набути зворотної дії[184]. Проти надмірних кровотеч уживали відвар деревію з дерезою та клали на живіт холодні компреси[185].
Припиняли кровотечу й підкурюванням: «Частіше для цього вживали блекоту, порхавку, що святили на Маковія. Кропили зілля на покуті свяченою водою, кидали в жаровню, яку клали на землі, жінка ставала над жаровнею і обкутувалась рядном»[186].
Магічні засоби лікування були не менш популярними: «На лотоки хвора жінка йшла з бабою до схід сонця. Баба брала з собою цілушку хліба, краще з першого хліба, спеченого в «новий понеділок». Цілушку хліба баба пускала на воду з звичайною примовою до води. Повертаючись з лотоків, суворо заборонялося оглядатись (Вінницька обл.). Інший спосіб: хвора жінка брала дві крашанки. Випускала їх, сидячи на порозі, на сорочку, що носила в час місячних. В одну з крашанок наливала «непочатої води» (першої набраної з криниці до півночі), переливала в другу дев’ять раз, примовляючи за кожним разом: «Це тобі, це мені», Потім крашанки й сорочку несла на біжучу воду й кидала її через голову в воду; поверталась додому не оглядаючись»[187].
«На Поділлі при сильних місячних кровотечах примовляли звичайною примовою при кровотечах: «Стій, кров, в рані, як вода в Йордані. Третину випускаю, дві третини залишаю рабі божій (ім’я)»; «Вирізували з місячної сорочки кусочок, забруднений кров’ю, видовблювали внизу дверей дірочку і в цю дірочку вкладали кусочок з сорочки й заклинювали кілком з осики – ув’язнювали недугу… Як прали сорочку після місячки, розстелювали її на воді, жменею брали воду з сорочки, зливали праворуч і ліворуч, приказуючи: «Це мені, це тобі»[188].
На Поліссі лікували й у такий спосіб: «При более значительных маточных кровотечениях женщины вырезаютъ небольшой кусок снизу из рубашки, которую носили во время месячного, провинчиваютъ отверстие внизу дверей, вкладывают там кусочек вырезанной рубахи и забиваютъ деревянным колочком»[189]; «Больная женщина сама полощет в воде свою окровавленную рубаху и эту воду по очередно ложкою мужа, отца и брата выливает в две приготовленная посуды, из которых одна стоит в комнате, а другая в сенях за порогом. Причем, переливая в первый, говорит: то мое, а во второй: то «чуже». После того обе посуды выносит на двор, одну из них выливает на воду, т. е., «свое», а «чуже» закапывает в землю»[190].
Досить часто причину того, що у жінки порушувався місячний цикл або збільшувалися втрати крові, вбачали у «зопранні», під цим розуміли прання кількома жінками своїх місячних сорочок в одних ночвах[191]. Вважалося, що після цього в однієї жінки під час місячних крові буде вдвічі більше, а в іншої вони можуть припинитися зовсім[192]. Щоправда, більшість селян вважали, що «зопраннє» шкодить лише одній жінці: у неї крові буде більше, ніж до цього[193]. Причому вважалося, що «зопреться» та жінка, чия сорочка лежатиме найнижче[194]. «Воно так і не було в мене, та в отого попа дївка була
Милорадович В. П. Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии. – С. 89.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 76.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 75.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 76.
Талько-Грынцевич Ю. Д. Народное акушерство в Южной Руси. – С. 20.
Талько-Грынцевич Ю. Д. Народное акушерство в Южной Руси. – С. 20.
Тарас Я. Зоління білизни, деякі аспекти гігієни та пов’язані з нею уявлення. – С. 182.
Милорадович В. П. Народная медицина в Лубенском уезде… – С. 89.
Талько-Грынцевич Ю. Д. Народное акушерство в Южной Руси. – С. 21.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 75.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 75.