Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

      Рейвах такий на канапі (вночі – її ліжко),

      Панчохи й пантофлі, сорочини й корсети.

      Я, Тіресій, дідок із вим’ятим вим’ям,

      Передбачив усе, що буде, все збагнув до кінця

      І очікував гостя сподіваного.

      Онде ж і він: коростявий молодичок,

      Клерк з найдрібніших. Поглядом відпиха,

      Виступає понуро. На ньому пиха,

      Як шовковий циліндр на бредфордському мільйонері.

      Час підходящий, як він сподівався.

      Скінчила їсти, сидить та й нудьгує.

      Знає: в бажаннях збайдужіла,

      Та піддається його пестощам безвільно.

      Нетерпеливиться йому – іде на приступ зразу.

      І поповзом рука – не зустрічає спротиву.

      Його пиха взаємності від неї не жадає.

      Досить з нього приємності й такої.

      (І я, Тіресій, на все те надивився,

      Сподіяне на ліжку чи канапі,

      Я, той, який сидів під муром Фів,

      Приймав із вуст конаючих слова прощання.)

      На довершення по-батьківськи цілує

      І в сутінках навпомацки човгає по сходах…

      Одвернувшись, вона в люстерко смутно поглядає

      Байдуже: коханець пішов чи ні, позіхає,

      І чує в собі ледь дозрілу полегшу чи задавнену втому:

      «Добре, що вже по цьому, славно, що вже по всьому».

      Коли вже пані согрішити привелося,

      Вона бере голівоньку в долоні,

      Пригладжує шорстке своє волосся

      Й міня платівочку на грамофоні.

      «До мене линула ця музика над плесом»,

      Бігла вздовж Стренду, по Квін-Вікторія-стріт.

      О Сіті, Сіті, я часом вчуваю,

      Стоячи перед баром на Лоуер-Темз-стріт,

      Солодкий подзвін мандолінних струн

      І брязк, і галас зсередини, де рибалки

      Тиняються опівдні і де стіни

      Великомученика Магнуса святого,

      Де пишноти і золота іонійського премного.

      Нафтовий випар

      Вдаряє у ніс

      Баржі на вибір

      Вітер на течію зніс

      Багряні вітрила

      Вгору

      Крила важезні звели

      Баржі долають вали

      Тягнуть колоди

      По Грінвіч попливли

      Повз Острів Псів

      Weialala lеіа

      Wallala leialala

      Єлизавета і Лестер

      Весло до весла

      Об стерно собі терлася

      Хвиля й несла

      Човен рудозлотен

      Мушля золота

      Хвиля за хвилею

      Берег огорта

      За лагідним вітром вниз

      Видзвін дзвонів

      З білих башт нісся

      Weialala lеіа

      Wallala leialala

      «Трамваї й дерева обсипані глиною.

      Гайбері породило мене. Річмонд та К’ю

      Погубили мене. В Річмонді розтулила коліна я,

      Навзнак лежачи на вузенькому денці каное».