Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

      Ховали матір. Вересень вповні

      стояв, налитий літеплом, мов чара.

      О, як біліли гори вдалині!

      Мені ж вони здались чорніші хмари.

      Той скорбний день мойого каяття

      такий був світлий, в сонячній поливі,

      як все прожите матір’ю життя,

      Її надії, сльози і молитви.

      Без тебе, мамо, перша віч спливла.

      Тобі ж тепер нема ні дня, ні ночі:

      ти перейшла за грань, де править мла.

      Ні дощ, ні сніг тобі не зашепоче.

      Все, як було: по колу йдуть світи.

      Згортає вітер у чинарах крила.

      Лиш місяць, що лице твоє світив,

      в цю ніч освітлює твою могилу.

      Біжу в твій дім од горя й самоти,

      забувши, що тебе забрало лихо.

      «Хоч вік шукай, та матір не знайти!» —

      чинари плачуть на подвір’ї тихо.

      Шукаю! Марне: не озвешся ти.

      Лиш сум останнім журавлем кигиче.

      Кричу! Та холодно мовчать світи…

      О, горе всім, хто матір не докличе!..

      «Негоже плакать мужу!» – так мені

      ти говорила в мить мою найважчу.

      Прости, що, зломлений, в самотині

      Я над могилою твоєю плачу.

      Прости, що вперше, як мале дитя,

      тебе ослухавсь і ридаю скрушно.

      В цей чорний вересень мого життя

      я вперше, мамо, заповіт порушив!

      «Не плач. То світ нас, матерів, беріг

      од горя – пережити горе сина.

      І коли смерть прийшла на мій поріг,

      так мусить бути: я сама просила.

      Просила всі літа її,

      коли

      зорі молилась в надвечір’я сині.

      Хай душу не заступить тінь імли!

      Мужайся, заклинаю тебе, сину.»

      «Лишаю одного. Прости, молю,

      мене, дитино, в цю тяжку годину,

      що вперше завдаю тобі жалю

      своєю смертю. Не моя провина.

      Я віджила. Аби лиш ти в путі

      не спотикався і не знавсь з бідою.

      Раділа я, що син мій при житті

      ні разу не покрив себе ганьбою.»

      «Лишаю одинокого. Прости!

      Хто ж голову твою тепер прихиле?

      Та знай: як честі й правді зрадиш ти,

      я заридаю і в тісній могилі.

      Будь мудрим. Важко полишати світ,

      та жить не легше – пам’ятай до скону.

      Донині серцем берегла твій слід,

      тепер моя могила – оборона».

      Так говорила ти в останній час —

      мій судія, моя свята наука.

      Коли, було, на манівці збивавсь,

      на правий шлях вела мене за руку.

      Ти в спадок полишила доброту,

      сердечну мудрість і любов велику.

      Душі твоєї світлу висоту

      я прагнутиму