Я віддав би життя за тебе (збірник). Френсіс Скотт Фіцджеральд
насмішкувато глянув на нього.
– Само собою, бандита. Ви що, чокнулися?
– Не грубіянь!
– І що тоді робитимете?
– Я…
На Білла напливла ще одна мана з дитинства. У всякому разі щось таке, як відчути себе піратом…
– Які книжки ти читаєш?
Лікар так опановував своє обличчя, ніби прослуховував стетоскопом усе тіло хлопчика.
– Та не знаю.
– Чи дивишся ти кінокартини? – Білл зауважив, як просяяв хлопець, ніби вихід із тунелю побачив. – Гангстерські кінокартини?
– Мені багато чого не дозволяють. – Голос набрав відтінку самовдоволення й звучав не дуже переконливо. – Не дозволяють мені й іншим багатим хлопцям ходити на щось таке, хіба на комедії, на фільми про викрадення дітей і таке інше.
А комедії мені подобаються.
– Чиї? Чапліна[48]?
– Кого?
– Чарлі Чапліна.
Очевидно, ці слова одним вухом увійшли й другим вийшли. – Ні… знаєте, комедії.
– Хто тобі подобається? – спитав Білл.
– Е-е-е… – Хлопчик задумався. – Ну, мені подобаються Ґарбо[49], Дітріх[50] і Констанс Беннетт[51].
– Вони грають у комедіях?
– Вони найсмішніші.
– Вони – це хто чи що?
– Найсмішніші комедії.
– Чому?
– Ой, там весь час стараються розігрувати ці пристрасні штуки.
– Що за пристрасні штуки?
– Ну… ці погляди.
– Які погляди?
– Та ви знаєте. Це… гм… як на Різдво.
Білл почав був сушити над цим голову, але згадав про досі не вирішену справу з іглу й схаменувся. Вважав за доцільніше повернутися до книжок.
– Які книжки маєш? – запитав він.
Хлопець уважно подивився на нього.
– Еге, а ви часом не пройдисвіт?
Білл швиденько поміркував, так воно чи ні.
– Ні, – признався він.
– Що ж… – звівся з ліжка хлопчик, – маю десь два сорти книжок. Одна про чотирьох дівчаток на ім’я Меґ, що звалилися в кролячу нору[52], а друга про… Багато таких маю. – Повагавшись, він додав: – І ще в мене є кілька власних книжок.
– Чи можу я їх побачити?
Хлопчик подумав.
– І що тоді робитимете?
Білл задумався втретє. Нарешті відповів:
– Нічого.
– Якщо так, то підніміть край матраца.
Білл підняв. Згодом він сам себе питав, скільки книжок там нарахував: десять чи двадцять. Ті, що запам’ятав, називалися «Факти любові»; «Війна і мир», том I; «Премійовані оповідання 1926 року»; «Психіатрія, її зміни за вісімдесят років»; «П’ятдесят популярних загадкових історій Світової виставки 1876 року».
Голос хлопчика м’яко й гостро протинав Біллову задуму над схованкою.
– Мабуть-таки, ви пройдисвіт. Ви побачили їх. Що ви робитимете?
– Ймовірно, виріжу тобі мигдалини, – відповів Білл, вчасно ухилившись у мить, коли з грюкотом упав матрац. Такий випадок, очевидно, стався через
Ґрета Ґустафссон (1905—1990), драматична актриса шведського походження, скоріше кіноікона, ніж просто кінозірка, до середини 1930-х років. Ґарбо не була відома як комедійна акторка аж до кінофільму «Ніночка» (1939), в якому вона зіграла одну зі своїх останніх ролей.
Як і Ґрета Ґарбо, Марлен Дітріх (1901—1992) була екзотична зарубіжна зірка, фатальна жінка й драматична актриса, кар’єра якої пригальмувала в середині 1930-х років. Знову стала кінозіркою завдяки комедії-вестерну «Дестрі знову в сідлі» (1939), в якій Дітріх знялася разом із принстонським однокашником Фіцджеральда і його голлівудським приятелем Джиммі Стюартом.
Останньою хлопчик називає комічну актрису, але недарма доктор Гарді зводить брови. Констанс Беннетт (1904—1965) досягла вершини в кінофільмах Топпера наприкінці 1930-х років, але на час дії цього оповідання її найвідоміша комедія – «Трояндове ложе» (1933), у якій вона зіграла проститутку-злодійку, що її виправила любов Джоела Мак-Крі.
Хлопець тут змішує «Маленьких жінок» Луїзи Мей Алкотт (1868—1869) і «Алісині пригоди в Дивокраї» (1865) Льюїса Керрола. Меґ – найстарша й найгарніша з чотирьох березневих сестер у «Маленьких жінках». Алісині пригоди починаються на першій сторінці першого розділу «Униз і вглиб кролячою норою». Ці два класичні твори, так би мовити, зливаються в першу книжку з тих «двох сортів», які має хлопець