Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

      Не марно він злякався. Люті хвилі

      гриміли, не вщухаючи ніяк.

      Хоч моряка злякати це й не в силі,

      та пасажир легкий на переляк.

      З’явився ґандж помітний у вітрилі,

      а темний обрій бурею набряк,

      тож парус почали згортать помалу,

      щоб ненароком щогли не зламало.

      О першій ночі хвиля небувала,

      перевернувши корабель набік,

      і кіль, і ахтерштевень103 розхитала,

      і корабель в кількох місцях протік.

      Уже за мить позбувся він штурвала

      і підхопив його води потік,

      а на додачу до такої скрути

      трюм затопило на чотири фути.

      До помп людей негайно відрядили,

      а інших – переносити вантаж.

      Хто скільки міг, натужували жили —

      і пасажири, як і екіпаж.

      Але вода в пробоїни щосили

      гула, все дужче входячи у раж,

      хоч що попало люди пхали в діри —

      і сорочки, і куртки, і мундири.

      Все виявилось марним. Допомогу

      лише чудові помпи подали.

      Я раджу всім, рушаючи в дорогу,

      тримати їх напохваті, коли

      посудину біда спіткає вбогу.

      Цю теж порятувати б не змогли,

      якби не мали їх у ту хвилину.

      Спасибі винахідникові Мінну!

      Удосвіта вдалось передихнути —

      раптово вітер вщухнув і завмер.

      Хоч в трюмі ще води було три фути,

      надія все ж проблиснула тепер.

      Та враз настала мить нової скрути —

      новий порив зі сходу ніч роздер,

      і люта хвиля, хижа, мов акула,

      знов корабель на бік перевернула.

      Він бовтався на хвилях, мов корито,

      а з трюму виливалася вода

      і з ніг збивала всіх несамовито.

      (Либонь, найглибше в пам’ять запада

      війна, якщо вас, звісно, не убито,

      пожежа чи у плаванні біда.

      Тому так мореплавці та солдати

      про це і люблять всім розповідати.)

      Бізань спочатку мусили зрубати,

      а потім грот у море полетів,

      та корабель уперто і затято

      не піддавався владі моряків.

      Бушприт, аби ваги ще менше мати,

      зрубали, а фок-щоглу й поготів…

      Кінець кінцем, скоряючись зусиллям,

      посудина на воду стала кілем.

      Ніякого немає в тому дива,

      що виявлено ревність отаку —

      матросам загибати перспектива

      так само, як і всім, не до смаку.

      Щоправда, непокора теж можлива,

      і навіть бунт у пору нелегку,

      коли нап’ються рому або грогу,

      що їх матроси взяти мають змогу.

      Не сумніваюсь – душу вдовольнити

      найкраще