Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

      Чом не співа душа про сонце, квіти

      і про Дністер, що води каламутні

      аж з-під Карпат несе? Який він бистрий,

      запінений – неначе кінь у милі!

      Ну, а чому б не написать тобі

      про виноград, що спіє на городі,

      до сонечка простягуючи грона,

      мов пальчики дитячі на молитві?

      Про ваш садок, як яблука і груші

      вже налились солодким винним соком?

      Про вулики, де бджілки золоті

      бринять, гудуть, пахучий мед на лапках

      приносячи з гречок молочно-білих?

      Багато тем – аби була охота

      писати! Це – найголовніша річ.

      Ну, а як є таке святе бажання,

      ти обмилуй одну цікаву тему

      і в образах собі це уяви,

      щоби вона, немов жива, постала

      перед твоїм зірким духовним оком.

      І коли ти живе це все уздриш,

      міркуй, яким добірним, влучним словом

      віддати мисль чи образ, бо слова —

      мов камінці ті різнокольорові,

      що їх колись любила ти збирать

      на берегах Гурзуфа, Ялти й Сочі:

      те гостре, те безбарвне, як вода,

      те лащиться, мов гожий панський цуцик,

      те жалиться, як ніби кропива,

      те запашне, неначе кримський персик,

      а те смердить, як розбовток в яєчні.

      Ну, годі вже мені пащекувати:

      наговорив гречаної я вовни