Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

Михайло Драй-Хмара - Отсутствует


Скачать книгу
блакиттю весняною…»

      Під блакиттю весняною

      сушить березень поля,

      і співає підо мною

      очервонена земля.

      Був там гроз кривавий подих,

      дощ топив людей, звірят, —

      та із нурт із темноводих

      вирнув новий Арарат.

      І дзвенять стожарно дуги:

      мир хатам убогим! мир!

      Вже ніхто не візьме вдруге

      вас в невольницький ясир!

      Вітер, вітер з хмарних кубків…

      Став ковчег посеред гір,

      і, як Ной, я жду голубки:

      хочу вийти на простір!

      1922

      «Розлютувався лютий надаремне…»

      Розлютувався лютий надаремне:

      скоро з стріх закапає вода,

      вийде в поле віл під’яремний,

      і я помандрую, як Сковорода.

      Передо мною відкриті всі дороги

      (не обмину й мишачої нори) —

      понесу в саквах своїх убогих

      сіромахам на вихліб дари.

      Бідний сам, я не йду на хитрі влови:

      з серця в серце наллю я пісень, —

      хай і в них блакитніє новий,

      осяйний, безсмертний день!

      1922

      «Ще губи кам’яні…»

      Ще губи кам’яні

      дахів високих

      пожадливо бузу татарську ссуть1,

      ще безматень2 у вульні3 велетенськім

      не зворухнувся:

      грузно спить,—

      а вже

      набряклими повіками за містом

      моргає хтось

      і пальцями нервово

      по ринві стукотить.

      Бульвари.

      Сніг таранкуватий —

      як стародавній мармур,

      а коло прикорнів чорніє:

      провалились рани…

      І сльози

      (не мої – дубів померклих)

      моє обличчя й руки кроплять.

      Чого ви плачете, незрячі?

      Нехай брудною дергою4

      вкривається дорога,

      нехай замість блакиті

      висне повсть,—

      та вірте:

      скоро, скоро

      до нас веселик прилетить,

      і ще послухаєм музик,

      коли і в хаті найбіднішій,

      і в найубогішім кварталі,

      і в кожнім місці,

      в кожнім серці

      заквітнуть сонячні троянди.

      Ґринджолами

      мовчазно

      кожух проїхав.

      1923

      «Я полюбив тебе на п’яту…»

      Я полюбив тебе на п’яту,

      голодну весну: всю – до дна.

      Благословив і путь прокляту,

      залиту пурпуром вина.

      Орлицею на бій летіла

      ти, добросерда, а не зла.

      Я бачив кров на юних крилах

      і рану посеред чола…

      І знов горбатіла Голгота1

      там, де всміхалися лани,

      вилазив ворог на ворота,

      кричав: розпни її, розпни!

      І гіркоту цієї муки

      пили ми з повного відра

      і, мовчки поєднавши руки,

      були


Скачать книгу