Михайло Драй-Хмара. Отсутствует
ніч і бути з вами,
холодно-росяні поля,
і слухать, як гуде з нестями
і стугонить вночі земля…
Як в темряві усе завмерло!
Хрусткий на серці стигне лід,
і з неба падають, мов перли,
огненні сльози Персеїд1.
1921
Сліпа
Суха зима. Земля – як жужіль,
така моруга і стара,
а десь на півдні білий кужіль
пряде метелиця-кура.
В замурзані глухі квартали
вступає вечір гомінкий,
кладе на голосні цимбали
новітнього життя ланки.
І чийсь терпкий, лунавий голос
безсило в’ється круг стовпа:
струнка, немов порожній колос,
під ліхтарем співа сліпа.
Та спів її перебивають,
сплітаючися повсякчас,
майданів гул, дзвінки трамваїв
і гомін різномовних мас.
В розкритий рот, в незрячі очі —
студений вітер, пилюга…
«О, де літа мої дівочі?» —
на брук, на тротуар ляга.
Питає у людей, у вітра,
за що їй муки ці терпіть, —
що скаже стоголова гідра
і що їй вітер прошумить?
Ах, вітер сам над містом тужить, —
ну, що для нього ця журба?
І завжди тупо і байдуже
на неї позира юрба.
Суха зима. Земля – як жужіль,
така моруга і стара,
а десь на півдні білий кужіль
пряде метелиця-кура.
1925
Мати
На чóлі вінчик паперовий
і хрест вощаний у руках.
Не усміхнуться чорні брови,
хоч квітне усміх на устах.
В журбі васильки й рута-м’ята.
Задумавсь ладан в синіх снах,
і сумно-сумно пташенята
квилять у неї в головах.
1921
Убогий цвинтар і ворота, —
та як побачить, як обнять?
Встрягають ніжки у болото:
весніє – журавлі летять.
Не розлучила матір з сином
і невблаганно-люта смерть —
і він розцвів над нею крином,
любов’ю сповнений ущерть.
1921
«На смерканні. Гасне вечір…»
На смерканні. Гасне вечір,
потопає в сизій млі —
і розтанув серця глетчер1
в дивних пахощах землі.
Жду. Чи прийдеш, добрий, ніжний?
В темну синь через зеніт
плине Лебідь білосніжний,
розгорнувши вільний літ.
Застила туманом очі
(очі повні зоряниць) —
і збагнути серце хоче
таємницю таємниць.
Мить – як безвік. Безгоміння.
Ось прислухайсь, не диши…
Чуєш радісне квиління
несамотньої душі?
1919
Пам’яті С. Єсеніна
Над ним лиш чорний прапор має,
і десь на стінах крові слід, —
а в серці він ще й досі сяє,
мов золотий метеорит.
Я пам’ятаю вечір тьмяний
над