Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

      На прю стає холодний ранок:

      ще схід дрімає в сизій млі,

      а голубий, як льон, серпанок

      затлівсь над скибами ріллі.

      Іду. За річкою співають

      десь півні – скрізь такий простір

      і чуть, як верховіттям має

      широколистий осокір.

      Підбилась високо зірниця

      і гасне, міниться ген-ген —

      і раптом: огняна зіниця

      новітній озирає день.

      Бреду обніжками й житами.

      Кругом волошки, дикий мак.

      а гони вбік – біжить ланами,

      переливається байрак.

      Не диха вітер. Сонце – в плечі.

      По межах, де збуяв пирій,

      стрибають коники й щебече

      десь жайворонок угорі.

      І в сяйві все палає й мліє,

      а в далині, де небосхил

      з землею злився, бовваніють

      горби смарагдових могил.

      Мені сниться: я знов в Поділах,

      на гарячій землі лежу.

      Голубіє юга сизокрила,

      і дзвенить над ухом жук.

      А кругом молоко гречки,

      наче море яке запашне…

      Сонце спустило вервечки

      і колисає мене.

      Я з землею зрісся – не вирну,

      тільки чую під спів бджоли,

      як ремиґають сумирно

      десь на стерні воли.

      Ласкавий серпень. П’яне сонце

      диктує ще яркі слова.

      Не першина мені огонь цей,

      а так хмеліє голова,

      і хтось у серці радість множить

      легку, як срібне волоконце.

      Ще зацвітуть удруге рожі:

      для всього буде вороття.

      Серпневий день такий погожий,

      мов перший день життя.

      Летить над містом завірюха,

      неначе відьма зла,

      а місто тільки щулить вуха:

      ух, як хурчить мітла!

      Загруз трамвай. На вікнах більма,

      і сліпнуть ліхтарі…

      На чорта нам такого фільма?

      доволі жартів, гри!

      Та ні ж! Чорти зняли гармидер

      і крутять, валять з ніг,

      а хтось із міліонів відер

      шпурля на землю сніг.

      Чого ж ми стали? – їдьмо, їдьмо!..

      Куди там їхать? – Стій!

      Регоче сивокоса відьма,

      шаліє сніговій.

      Блискучий сніг, колючий вітер,

      гудуть натягнуті дроти.

      Шляхів нема, немов хто витер,

      і важко проти вітру йти.

      Навколо снігова пустеля,

      холодна осяйна краса,

      а зверху віковічна стеля —

      чужі й порожні небеса.

      А