Михайло Драй-Хмара. Отсутствует
той малий, гекзаметра півчверта,
перейняла в лозі тямка її прамати,
а нині ви його повторюєте дзвінко,
мої цикади!
«На прю стає холодний ранок…»
На прю стає холодний ранок:
ще схід дрімає в сизій млі,
а голубий, як льон, серпанок
затлівсь над скибами ріллі.
Іду. За річкою співають
десь півні – скрізь такий простір
і чуть, як верховіттям має
широколистий осокір.
Підбилась високо зірниця
і гасне, міниться ген-ген —
і раптом: огняна зіниця
новітній озирає день.
1920
«Бреду обніжками й житами…»
Бреду обніжками й житами.
Кругом волошки, дикий мак.
а гони вбік – біжить ланами,
переливається байрак.
Не диха вітер. Сонце – в плечі.
По межах, де збуяв пирій,
стрибають коники й щебече
десь жайворонок угорі.
І в сяйві все палає й мліє,
а в далині, де небосхил
з землею злився, бовваніють
горби смарагдових могил.
1920
«Мені сниться: я знов в Поділах…»
Мені сниться: я знов в Поділах,
на гарячій землі лежу.
Голубіє юга сизокрила,
і дзвенить над ухом жук.
А кругом молоко гречки,
наче море яке запашне…
Сонце спустило вервечки
і колисає мене.
Я з землею зрісся – не вирну,
тільки чую під спів бджоли,
як ремиґають сумирно
десь на стерні воли.
1926
«Ласкавий серпень. П’яне сонце…»
Ласкавий серпень. П’яне сонце
диктує ще яркі слова.
Не першина мені огонь цей,
а так хмеліє голова,
і хтось у серці радість множить
легку, як срібне волоконце.
Ще зацвітуть удруге рожі:
для всього буде вороття.
Серпневий день такий погожий,
мов перший день життя.
1926
Завірюха
Летить над містом завірюха,
неначе відьма зла,
а місто тільки щулить вуха:
ух, як хурчить мітла!
Загруз трамвай. На вікнах більма,
і сліпнуть ліхтарі…
На чорта нам такого фільма?
доволі жартів, гри!
Та ні ж! Чорти зняли гармидер
і крутять, валять з ніг,
а хтось із міліонів відер
шпурля на землю сніг.
Чого ж ми стали? – їдьмо, їдьмо!..
Куди там їхать? – Стій!
Регоче сивокоса відьма,
шаліє сніговій.
1926
В село
Блискучий сніг, колючий вітер,
гудуть натягнуті дроти.
Шляхів нема, немов хто витер,
і важко проти вітру йти.
Навколо снігова пустеля,
холодна осяйна краса,
а зверху віковічна стеля —
чужі й порожні небеса.
А