Михайло Драй-Хмара. Отсутствует
сівши на дубовій шкільній лаві,
уперше став ламати свій язик
на кшталт столичний, і слова ласкаві
міняти на чужі; немов індик,
повторював я чудернацькі вправи.
Дарма! Наука в голову не йшла:
я серцем линув тільки до села.
Мені ввижалися лани, діброви,
завода, кучерява і лунка;
я чув леління рідної розмови
і тихий шепіт верб коло ставка…
А хитрий ментор вирушав на «лови», —
і раптом кремезна його рука
мене виводила із царства мрії —
в «кутку» зникали всі мої надії.
З «кутка» я оглядав товаришів.
Зайдиголови бралися на штуки:
одні з кишень пускали горобців,
а другі, миттю натягнувши луки,
стріляли в них. Щоб заглушити гнів
«іхтіозаврів», брав між закаблуки
пружини кашкетові «камчадал»
і бринькав, і іржав, як Буцефал.
Тоді ішов директор на підмогу.
Вся класа становилася у фронт,
коли з’являвся він біля порогу.
Суворий звіздознавець брав «на понт»,
та всі мовчали, й певну перемогу
ми здобули б, якби не Горизонт:
підлиза, боягуз, душа лакейська.
………………………………………………
«Мисливцям» вовчий видали білет,
«музикам» же по три за поведінку
поставили, і походив кастет
по зраднику, як пізно з скейтінг-ринку
вертавсь додому (стрівшись tête-à-tête,
він довго пам’ятав оцю нагінку), —
а потім все пішло, як і раніш,
і вічно з «олівцем» дражнився «книш».
Урок скінчився. Дзиґарі із зали
пробили три – пора додому йти.
І всі ми йшли голодні, як шакали,
бешкетник на стовпах писав хрести,
гульвіси ж у кондитерській питали,
чи продаються ярма й хомути,
і в електричні дзвоники дзвонили,
тікаючи відтіль, що було сили.
1928
В Галичині
Сонце зайшло за Дністром.
Скрізь, куди око погляне —
одсвіт на водах багряний.
Сонце зайшло за Дністром.
Кров’ю взялася ріка.
Мов блискавиця із тучі,
червінь палає на кручі.
Кров’ю взялася ріка.
Звідки ж тече ота кров?
З Галичини? З Буковини?
Бачать Карпат верховини,
звідки тече ота кров.
Бачать і стогнуть вони!
– «Тіло роз’їли кайдани,
давні відкрилися рани» —
бачать і стогнуть вони.
– Встали примари старі:
Лаща1, Чарнецького2 тіні!
Серед нової Руїни
встали примари старі.
Хто там на вежі живий?
Слухай: від брата і ката
воля козацька розп’ята!
Хто там на вежі живий?
Сонце зайшло за Дністром.
Скрізь, куди око погляне,
одсвіт на водах багряний.
Сонце зайшло за Дністром.
(З Й. Махара)
Немов