Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

      Ніде ні човна, ні вітрила, —

      лиш хмар верблюжі табуни,

      чаїні гостророгі крила

      та білопінні буруни.

      Мій човен у блакитнім крузі:

      далеко в море однесло.

      Прозорі плавають медузи,

      зітхає золоте весло.

      І легко-легко дишуть груди,

      а очі сонце п’ють і п’ють…

      Внизу – чайки, вгорі – верблюди,

      а гомону землі не чуть.

      Лежу нерухомо, як камінь.

      Пісок – гарячий черінь,

      а сонце жалить голками

      і прискає золотом в синь.

      Позаду гора. Веранда.

      Кошлатить вітрець течії.

      За молом біліє шаланда,

      і хвилі гойдають її.

      Солоний вітер подув із моря,

      напнув вітрило і щоглу гне.

      Шумливі хвилі із вітром спорять,

      човна гойдають, несуть мене.

      Стемніли хвилі, і баранцями

      укривсь широкий морський простір.

      Он біла чайка летить над нами —

      і прямо в море, у самий вир!

      Минеться скоро день февральний

      жорстокосердий і скупий, —

      і задзвенить залізо ральне:

      оратай вийде у степи…

      І над великою рікою

      грізний заграє льодолам —

      тисячеустою луною

      розляжеться як грім кругом.

      Поодчиняє сонце брами,

      розкрає череслом блакить

      і над похмурими хатами

      веселий вітер зашумить.

      Веснуй, о весно, над землею,

      розвій зимовий біль тугий,

      пролий на снігову кирею

      коновку ярої жаги!

      На тихім озері, де мліють верболози,

      давно приборкані, і влітку, й восени

      то плюскоталися, то плавали вони,

      і шиї гнулися у них, як буйні лози.

      Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози

      і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —

      плавці ламали враз ті крижані лани,

      і не страшні для них були зими погрози.

      О гроно п’ятірне нездоланих співців,

      крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

      що розбиває лід одчаю і зневіри.

      Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття

      веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,

      де пінить океан кипучого життя.

      Дніпром, сосновим