Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
що хоче настає.
І не бере мене цікавість
Спізнати той інакший світ,
Чи є і там любов, ненависть,
Чи є і там і верх, і спід.
М е ф і с т о ф е л ь
Та, якщо так, тобі немає риску.
Угодьмося. Лиш дай мені підписку,
Я дам тобі таке, чого повік
Іще не бачив чоловік.
Ф а у с т
Що хочеш ти, нещасний чорте, дати?
Чи можеш ти стремління ті узнати,
Що їх плекає дух людський?
Є в тебе їжа – в ній нема поживи;
Є в тебе злото – та воно рухливе,
Із рук виприскує як стій;
Покажеш гру – в ній виграть неможливо,
Даси коханку – а вона, зрадлива,
З моїх обіймів іншому морга;
Є в тебе честь і слава дорога —
Мов метеор, вона щезає;
У тебе плід зеленим зогниває,
А дерево лиш мить одну цвіте.
М е ф і с т о ф е л ь
Така вимóга біса не злякає,
Я можу дать тобі все те.
Та, друже мій, колись і щось хороше
Утішити в спокої прийде нас.
Ф а у с т
Коли, вспокоєний, впаду на ліні ложе,
То буде мій останній час!
Коли тобі, лукавче, вдасться
Мене собою вдовольнить,
Коли знайду в розкошах щастя, —
Нехай загину я в ту мить!
Ідем в заклад?
М е ф і с т о ф е л ь
Ідем!
Ф а у с т
Дай руку, переб'єм!
Як буду змушений гукнути:
«Спинися, мить! Прекрасна ти!» —
Тоді закуй мене у пута,
Тоді я рад на згубу йти.
Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,
Тоді хай послух твій мине,
Годинник стане, стрілку зронить,
І безвік поглинé мене.
М е ф і с т о ф е л ь
Зміркуй як слід! Ми все затямим, друже!
Ф а у с т
На це ти маєш всі права.
Що я кажу – то не пусті слова.
Як буде так – я раб тобі, злий душе,
Тобі чи ще кому – байдуже.
М е ф і с т о ф е л ь
Сьогодні ж, пане докторе, в обід
Я до своєї служби приступаю.
Але – життям і смертю заклинаю —
Розписку дай, щоб все було як слід.
Ф а у с т
Навіщо ця формальність дріб'язкова?
Не знаєш ти, що ми додержуємо слова?
Тобі не вистачить хіба,
Що слово дам несхибне, поки віку?
Весь світ тече, хисткий без міри і без ліку,
Мене ж затримає клятьба?
Хоч, може, це й химера все —
Але душа її приймає.
Блаженний той, хто вірність в серці має,
Він без жалю все в жертву їй несе.
А звій пергамену, і підпис, і печатка
Лякає всіх, як хижий василіск;
Там слово мертве од початку,
Там владу мають шкура й віск.
Скажи ж мені, щó треба взяти:
Мідь? Мармур? Шкуру? Папірець?
Різець, перо