Зона Омікрон. Туманонароджені. Sofiia Volodimiryvna Khoroshchak

      Як розказав Одгар (саме так звали того хлопця), гібраріалам мало що відомо про тих тварюк. Керівництво наказало всім вартовим на острові вистежувати і винищувати монстрів, доки не залишиться жодного, а тоді проводити регулярні патрулі.

      Наскільки йому було відомо, ці істоти ще не дісталися до континентів, але й те, звідки вони взялися, досі залишалося загадкою.

      Євангеліс, острів на якому ми перебували, є найпівнічнішою, крайньою точкою Альянсу. Одгар припустив, що вони могли прилетіти з незаселених територій півночі, з-за океану.

      Спочатку це здавалося тупістю, адже дослідники запливали далеко в океан, але так і не знайшли нічого. Хоча, поверталися лише кораблі з записами, та й те завдяки дистанційному керуванню з континенту. Люди ні разу не припливали додому з експедицій в зону «Омікрон».

      Ситуація з інших сторін була значно зрозумілішою: Альянс розташований на п'яти великих островах разом з малими прилеглими острівками. З трьох сторін його обмежують височезні гори, на вершинах яких стоїть вічна мерзлота. Проте через постійну мряку над водою і низькі хмари їх дуже важко, майже неможливо побачити.

      Вчені не можуть визначитися з тим, чи на півночі є хоч щось, чи там лише безмежний океан.

      Влада не надто охоче відсилає туди експедиції, а люди бояться за власне життя.

      Техніка зі штучним інтелектом за сотню кіломертів від центру керування просто перестає працювати. Ніхто не знає, що чекає на людство за північним туманом.

      Або не хоче знати.

      ¤¤¤

      Весь наступний день ми прожили, точніше, проіснували, майже мовчки. Їжа, яку Кім прихопив з будиночка, не лізла в горлянку не лише через свою сухість.

      Я не могла ніяк описати свій стан: мені було не те, щоб погано, чи страшно, чи соромно. Не виходило звинувачувати в смерті дядька Джима ні себе, ні Кіма, ні Одгара, ні навіть те створіння.

      Мене не розривав страх перед невідомим.

      Навпаки, щось усередині заворушилося: після істерик, сліз і заперечень я ніби вигоріла емоційно і сил на страх чи яскраві емоції просто не вистачало.

      Тому й прийняла рішення активувати режим пасивної туги, на яку вистачало залишків енергії, і спробувати мислити максимально раціонально.

      Було нелегко, адже дядько Джим часто розповідав різні історії про Омікрон і вигадував якісь моторошні деталі, щоб ми з Лайтом лякалися найменшого шороху. Вони з татом були у дружніх відносинах і часто складали байки про небезпечну заокеанську територію: батько розповідав про вчених, які їздили на експедиції, а дядько – про військових, що їх супроводжували.

      Ці історії зливалися в небезпечну і п'янку версію реальності, таку ж правдиву для нас, як балакучі тварини для дітей з Тронду. Дітлахи Бойрад-Моровскі мріяли про подорож до невідомих країв на пірацькому