Почувайся добре. Нова терапія настрою. Дэвид Д. Бернс
та критику, бо ті, через кого переймаєтеся, не приймуть вас, якщо ви звичайна недосконала людина. Ризик того, що від вас відвернуться, такий серйозний, тож, убезпечуючи себе, ви сидите тихо й сумирно. Якщо нічого не пробувати, ніде й не налажаєш!
11. Примус та образа. Смертельний ворог мотивації – примус. Зсередини або ззовні ви відчуваєте страшний тиск, мусячи щось робити. Це трапляється, коли ви намагаєтеся мотивувати себе моралізаторськими «мушу» й «повинен». Ви повторюєте собі: «Я мушу це зробити», «Я повинен це зробити». А тоді почуваєтеся зобов’язаним, перевантаженим, напруженим, ображеним і винним. Ви здаєтеся собі зловмисником, за яким наглядає поліціянт-тиран. Кожне завдання стає таким мерзенним, що ви не знаходите сили до нього наблизитись, а відтак, прокрастинуючи, засуджуєте себе як нікчемну ледачу дупу. І це ще більше позбавляє вас сил.
12. Нетерпимість до розчарувань. Ви стандартно вважаєте, що зможете швидко й легко розв’язати свої проблеми й досягти визначеної мети, тож вас охоплюють шалена паніка та лють, коли життя ставить перешкоди. Замість того щоб терпляче й наполегливо попрацювати якийсь час, коли життя ускладнюється, ви можете повстати проти «несправедливості» й узагалі відмовитися щось робити. Я називаю це «синдромом уповноваженого», бо ви почуваєтеся й поводитеся так, ніби вповноважені здобувати успіх, любов, схвалення, ідеальне здоров’я, щастя тощо.
Таке розчарування випливає зі звички порівнювати реальність з ідеалом, витвореним вашими думками. Коли вони не збігаються, ви засуджуєте реальність. Вам не спадає на думку, що набагато простіше змінити очікування, ніж намагатися гнути й перекручувати реальний світ.
Це розчарування часто породжене твердженням, що «так має бути». Під час пробіжки ви можете скаржитися: «Я пробіг стільки кілометрів, що повинен вже мати ліпшу форму». Справді? Чому? У вас може виникнути ілюзія, що такі суворі й вимогливі слова допоможуть вам, спонукаючи сильніше намагатися й докладати більших зусиль. Це спрацьовує зрідка. Розчарування лише посилює відчуття марності та бажання кинути все й нічого не робити.
13. Провина й самозвинувачення. Застрягнувши в переконанні, що ви погані або підвели інших, ви, звісно, не матимете мотивації далі звикло жити. Нещодавно я лікував самотню літню жінку, що днями викачувалася в ліжку, хоч і почувалася краще, коли ходила по крамницях, готувала або спілкувалася з друзями. Чому? Ця мила жіночка вважала себе відповідальною за те, що її дочка розлучилася п’ять років тому. Вона пояснювала: «Гостюючи в них, я мала сісти й поговорити із зятем. Варто було запитати, як у них справи. Може, я допомогла б. Я хотіла, але не скористалася нагодою. Тепер відчуваю, що підвела їх». Після того як ми обговорили, яке нелогічне її мислення, вона відразу стала краще почуватися й знову вдалася до активного життя. Ця жінка лише людина, а не Бог, тож годі очікувати, що вона зможе передбачити майбутнє або точно знатиме, коли втрутитися.
Дотепер ви, мабуть,