Американський психопат. Брет Істон Елліс
ж не думаєш, що я збожеволів? – питаю я. – Ну, тому, що хочу домашній солярій?
Пауза.
– Що ж, це справді трохи незвично, – визнає Джин, і помітно, що вона дуже обережно добирає слова. – Але не збожеволів, звісно ж ні. Як іще тобі підтримувати цей неймовірно гарний тон шкіри?
– Хороша дівчинка, – кажу я, перш ніж повісити слухавку.
У мене чудова секретарка.
Через п’ять хвилин вона заходить до кабінету з пляшкою «Пер’є», скибкою лайму і справою Ренсома, яку можна було б і не приносити, і мене навіть якось розчулює її практично безмежна відданість. Нічого не можу зробити, мені це лестить.
– Столик чекає на вас у «Кемолз» о пів на першу, – повідомляє вона, наливаючи воду в склянку. – Зала для тих, хто не палить.
– Більше не вдягай цей одяг, – кажу я, швидко оглядаючи її. – І дякую за справу Ренсома.
– Мм… – вона зупиняється, тримаючи мою склянку, і, перш ніж поставити її на стіл, перепитує:
– Що? Я не розчула.
– Я сказав, – спокійно, з посмішкою, повторюю я, – більше не вдягай це. Носи сукню. Чи спідницю, щось таке.
Джин трохи спантеличена, оглянувши себе, вона посміхається, як ідіотка.
– Я так розумію, тобі не подобається, – сумирно каже вона.
– Та ну, – кажу я, відпиваючи «Пер’є». – Ти можеш бути симпатичніша.
– Дякую, Патріку, – саркастично каже вона, хоча можу побитись об заклад – завтра вона вбереться в сукню.
Дзвонить телефон на її столі. Я кажу, що мене тут нема.
Вона збирається виходити.
– І високі підбори, – згадую я. – Мені подобаються високі підбори.
Джин доброзичливо киває й виходить, зачиняючи за собою двері. Я дістаю кишеньковий годинник «Панасонік» з тридюймовим[51] кольоровим телевізором і радіоприймачем і думаю, що треба щось подивитись, перш ніж увімкнути комп’ютер, краще за все – вікторину.
Спортивний клуб
Я відвідую приватний спортивний клуб «Ексклюзив» за чотири квартали від моєї квартири у Верхньому Вест-Сайді. За ці два роки його тричі переобладнували, і хоча тут є найновіші тренажери («Наутілус», «Юніверсал», «Кайзер»), чимало гантелей та штанг, якими я теж захоплююсь. У клубі є десять кортів для тенісу та ракетболу, заняття з аеробіки, чотири студії танцювальної аеробіки, два басейни, апарати «Лайфсайкл», «Гравітрон», машини для веслування, бігові доріжки, тренажери для лижного кросу, заняття один на один із тренером, обстеження серцево-судинної системи, індивідуальні програми, масаж, сауна та парильня, солярій і кафе з соками – все оформлене Джей Джеєм Вогелем, який розробляв дизайн «У Петті», нового клубу Нормана Прагера. Членський внесок – п’ять тисяч доларів щороку.
Сьогодні вранці було прохолодно, однак, коли я вийшов з офісу, стало тепліше, а я вбраний у двобортний смугастий костюм на шість ґудзиків від «Ральф Лорен», сорочку з косим комірцем та французькими манжетами від «Поло» з бавовни, зібраної на островах Вест-Індії, і я вдячно знімаю
7,6 см.