Американський психопат. Брет Істон Елліс
«Білл Робінсон», який я купив у «Сакс», з жакардовою сорочкою від «Шаріварі» та краваткою від «Армані». Другий – спортивний піджак із шерсті та кашеміру в синю клітинку, бавовняна сорочка і шерстяні штани зі складкою від «Александр Джуліан» та шовкова краватка в горошок від «Білл Бласс».
«Джуліан» може бути трохи затеплим для травня, але якщо Патрісія вдягне саме те вбрання від «Карл Лагерфельд», як мені здається, тоді, може, я вдягну «Джуліана», бо цей комплект пасуватиме її костюму. Взуття – лофери з крокодилячої шкіри від «А. Тестоні».
Пляшка шампанського «Шарффенбергер» занурена в лід у алюмінієвій чаші «Спірос», яка стоїть у цеберку матового скла для охолодження шампанського від «Крістін ван дер Гурд». Це непогане шампанське, не «Кристал», звісно, але нащо марнувати «Кристал» на цю дівку? Вона все одно, певно, не відчула б різниці. Я наливаю собі склянку, доки чекаю на неї, мимохідь переставляю «стюбенівських» скляних тваринок на столику для кави зі скляною поверхнею від «Турчин» чи гортаю сторінки останньої книжки у твердій обкладинці, яку я купив, це Ґаррісон Кейллор.[52] Патрісія запізнюється.
Чекаючи на дивані у вітальні, під пісню «Цінуй» гурту «Лавін Спунфул», що лунає з магнітофону «Вурлітцер», я доходжу висновку, що Патрісія сьогодні в безпеці, що я не витягну ніж і не встромлю в неї просто так, не насолоджуватимуся, дивлячись, як кров витікає з ран, які я зробив, перерізавши їй горлянку, або пошматувавши шию, або виколовши очі. Їй пощастило, хоча причини в цього везіння немає. Її могла б врятувати сьогодні її заможність, заможність її родини, або ж це просто міг бути мій власний вибір. Може, склянка «Шарффенбергера» стримала мій порив, а може, я просто не хочу зіпсувати цей конкретний костюм від «Александр Джуліан» кров’ю цієї сучки. Що б там не було, це факт – Патрісія лишиться живою, і ця перемога ні від кого не вимагає застосувати свої вміння, уяву чи винахідливість. Просто так влаштований світ – мій світ. Вона запізнюється на півгодини, і я кажу швейцару впустити її, хоча сам зустрічаю її в коридорі, вже замикаючи двері. Вона не вдягнула той костюм від «Карл Лагерфельд», на який я розраховував, але виглядає все одно гідно: легка шовкова блузка з запонками зі стразами від «Луїс дель Оліо» і оксамитові брюки з вишивкою від «Сакс», кришталеві сережки від «Венді Гелл» для «Анна Кляйн» та золотисті туфлі. Зачекавши, доки ми не сядемо в таксі, що прямує до центру, кажу їй, що ми їдемо не в «Дорсію», і розлого вибачаюсь, говорю щось про проблеми з телефонним зв’язком, пожежу, мстивого метрдотеля. Патрісія зітхає, почувши новину, не зважає на мої вибачення і відвертається до вікна. Я намагаюся втішити її, розповідаючи, до якого модного, якого розкішного ресторану ми їдемо, яка чудова там паста з фенхелем та бананом, які шербети, але вона тільки хитає головою. Я навіть опускаюсь до того, що кажу – «Бакардія» значно дорожча за «Дорсію», однак вона непохитна. Можу присягнутись, у її очах час від часу стоять сльози.
Патрісія порушує мовчанку лише тоді, коли ми сідаємо
Американський сценарист, продюсер, трагікомічний актор. (