Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак
1918 р. в історії Української революції розгорнулася нова сторінка. На вулицях Києва з’явилася Відозва утвореної 14 листопада Директорії Української Народної Республіки за підписами В. Винниченка, С. Петлюри, Ф. Швеця та П. Андрієвського. У ній наголошувалося на антинародній сутності Гетьманату, давалася оцінка його рішенню про федерацію з Росією, містився заклик до повстання проти «злочинців і ворогів народу»[156]. Того самого дня С. Петлюра розіслав з м. Біла Церква свій Універсал, за змістом подібний до згаданої відозви, підписавшись як «Головний Отаман військ України».
Головною військовою силою антигетьманського повстання став Окремий Загін Січових Стрільців (ОЗСС), очолюваний військовим старшиною (підполковником) Є. Коновальцем, командування якого підтримало ідею збройного виступу проти влади Гетьмана Скоропадського ще наприкінці жовтня 1918 року[157]. Загальне керівництво мав здійснювати Оперативний повстанський штаб на чолі з О. Осецьким.
С. Петлюра (у центрі в сивій папасі з кокардою), Є. Коновалець (праворуч від Петлюри) під час проголошення Акту Злуки. Київ, 22 січня 1919 року
На початковому етапі антигетьманського повстання Оперативний повстанський штаб розраховував раптовим ударом Січових Стрільців взяти Київ. 18 листопада 1918 р. сталося перше зіткнення між повстанцями і гетьманськими військами. Перемога під станцією Мотовилівка (на південний захід від Києва), коли Січовим Стрільцям вдалося розбити збірний загін, що складався з офіцерської дружини Святополк-Мирського та частин Сердюцької дивізії, дала змогу вийти на підступи до столиці, однак Київ захопити не вдалося через перешкоди з боку німецьких військ. Війська Директорії обложили місто. Для координації дій наказом по військах УНР від 3 грудня 1918 р. усі частини, що здійснювали облогу, було зведено в Осадний корпус під командуванням отамана Є. Коновальця[158].
Тим часом повстання поширилося по всій Україні. До Січових Стрільців приєдналися Запорізька дивізія, Сірожупанна дивізія, Чорноморський кіш та частина сердюків (у тому числі Сердюцький Лубенський кінно-козачий полк). 20 листопада Директорією було оголошено загальну мобілізацію[159]. Крім того, до військ Директорії приєдналися численні селянські загони, сформовані місцевими активістами.
Таким чином, формувалися збройні сили відновленої Української Народної Республіки – Армія УНР, спочатку відома під назвою Республіканська армія.
Офіційною датою створення Армії УНР слід вважати 24 листопада 1918 р. [документ № 3-1-2][160]. Її основу склали військові частини Української армії, що перейшли на бік Директорії, розгорнуті за рахунок мобілізації та напливу добровольців до з’єднання (так, на початку грудня 1918 р. ОЗСС було переформовано у 1-шу дивізію Січових Стрільців, тоді ж Запорізька дивізія розгорнулася у двохдивізійний Запорізький
ЦДАВО України. – Ф. 1074. – Оп. 1. – Спр. 10. – Арк. 6.