Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак
особового складу, майна та займати їхні казарми [документ № 3-1-6].
Нескладно уявити, який хаос спричинило одночасне формування в країні двох армій, не кажучи вже про те, що командних кадрів, озброєння і майна не вистачало для укомплектування навіть однієї. Фактично протягом наступних місяців усі кадрові частини або розпорошились, або ввійшли до дієвих з’єднань, і лише декілька частин до травня 1919 р. перебували у стані перманентного формування, періодично віддаючи частину особового складу для поповнення дієвих частин.
Тим часом дієвим частинам на фронті не вистачало командного складу, озброєння та постачання. Намагаючись створити одночасно дві армії, військове керівництво України не змогло нормально сформувати жодної.
На початку 1919 р. в Україні різко активізували свої дії радянські війська.
Внаслідок захоплення противником стратегічної ініціативи протягом місяця кампанію на Лівобережжі було програно і на початку лютого 1919 р. війська УНР відступили на правий берег Дніпра[171]. 5 лютого 1919 р. українські війська, залишивши Київ, відійшли на лінію Коростень – Бердичів – Козятин – Цвітково (вузлова залізнична станція майже посередині між станцією Христинівка та містом Черкаси)[172]. Маючи чисельну перевагу, командування Українським фронтом РСЧА розпочало наступ з метою остаточного розгрому Армії УНР. Проте реалізувати цей задум не вдалося – хоча українське командування не змогло швидко перегрупувати війська й організувати сильну оборону, наступ радянських військ було зупинено завдяки рішучому опору українських частин[173].
Успіхи радянських військ стали можливими в тому числі і завдяки масовим повстанням українських селян проти УНР. Виявилося, що, скинувши Гетьмана, селяни не бажали над собою й Директорії. Внаслідок цього на придушення селянських повстань треба було відправляти війська, яких так бракувало на фронтах. Цікаво, що вже за кілька місяців ці самі селяни масово повставали проти радянської влади…
Просування радянських військ змусило реорганізовувати управління військами. Відповідно до наказу начальника Генерального штабу від 23 січня 1919 р. ч. 305, Армію УНР було поділено на Південно-Східну групу, Правобережний та Східний фронти[174].
У середині лютого 1919 р. новий командувач Армії УНР – Наказний Отаман О. Греков – вирішив провести ще одну реорганізацію війська. Основною метою, скоріше за все, було зменшення кількості штабів (яка була аж надто великою для наявної кількості багнетів і шабель), а також створення більш гнучкої організації, яка краще відповідала б умовам маневреної війни[175]. Згідно з наказом військам Дієвої армії УНР від 21 лютого 1919 р. ч. 2, «згідно історичним традиціям і характеру бойових операцій» армія мала складатися з кошів двохзагінного складу, що утворювались замість корпусів. Своєю чергою, загін складався з 5 окремих піших куренів, гарматного куреня, кінного куреня та інженерної сотні [документ № 3-1-9]
ЦДАВО України. – Ф. 2188. – Оп. 1. – Спр. 23. – Арк. 51.
Цікаво, що майже одночасно подібні ідеї намагався втілити в Галицькій армії її начальник штабу О. Мишковський.