Лабіринт духів. Карлос Руис Сафон
музики й голосів понад тисячі гостей, які веселилися внизу, в парку. Нічна доглядачка підвелася зі стільця, що стояв коло хворої, і навшпиньках підійшла до Вальса. Він не пам’ятав, як її звати. Доглядачки його дружини ніколи не протримувалися більше ніж два чи три місяці, хоч якою високою була платня. Вальс їх за це не засуджував.
– Спить? – запитав він.
Доглядачка похитала головою.
– Ні, пане міністре, але лікар зробив їй на ніч укол. Увечері вона була дуже неспокійна. Зараз їй краще.
– Залиште нас, – наказав Вальс.
Доглядачка кивнула й вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері. Вальс підійшов до хворої, відслонив газове запинало й присів на край ліжка. Заплющивши очі, він якусь мить слухав її хрипке дихання, просякаючи терпким духом, який ішов від її тіла. Потім почув, як її нігті шкребуть по простирадлу. Обернувшись із усмішкою на вустах і турботливим та спокійним виразом, який застиг на обличчі, Вальс побачив, що дружина дивиться на нього палючими очима. Хвороба, ані вилікувати, ані бодай визначити яку були неспроможні найдорожчі лікарі Європи, спотворила Єленині руки, перетворивши їх на вузли шорсткої шкіри, що скидалися на кігтисті лапи плазуна чи хижого птаха. Вальс узяв те, що колись було правою рукою його дружини, й зустрівся з поглядом, який палав люттю й болем. «А може, й ненавистю», – припустив Вальс. Думка, що ця істота ще може плекати в душі бодай крихту любові до нього чи до світу, видавалася йому занадто жорстокою.
– Доброго вечора, кохана.
Єлена практично втратила голосові зв’язки трохи більше ніж два роки тому, і вимовити слово їй коштувало надзусиль. І все ж вона відповіла на його привітання горловим стогоном, який, здавалося, виривався із самих глибин покрученого тіла, прикритого простирадлом.
– Мені сказали, що в тебе був тяжкий день, – далі казав він. – Ліки скоро подіють, і ти зможеш відпочити.
Вальс не прибрав усмішки й не відпустив руки, що викликала в нього огиду і страх. Така сцена повторювалася щодня. Тримаючи за руку, він тихим голосом розмовляв із дружиною протягом кількох хвилин, а вона стежила за ним своїм палючим поглядом, доки морфій не присипляв біль і лють. Тоді Вальс покидав цю кімнату, що розміщувалася наприкінці коридору на четвертому поверсі, щоб не повертатися туди аж до наступного вечора.
– Поприходили всі на світі. Мерседес уперше одягла твою довгу вечірню сукню, і мені казали, що вона танцювала з сином британського посла. Усі розпитували про тебе й переказували найсердечніші вітання.
Поки Вальс сипав банальностями, його погляд затримався на невеличкій таці зі шприцами й усякими медичними інструментами, що стояла на металевому столику біля ліжка, вкритому червоною оксамитовою тканиною. Ампулки з морфієм зблискували, наче самоцвіти. Голос його завмер, порожні слова підвисли в повітрі. Єлена простежила за його поглядом, і її очі благально вп’ялися в чоловіка, обличчя її було залите слізьми. Вальс поглянув на дружину й зітхнув. Потім нахилився й поцілував її в чоло.
– Я кохаю