Лабіринт духів. Карлос Руис Сафон
мене самого.
Охоронець завагався на якусь мить. Вальс не відривав погляду від конверта.
– Якщо буду потрібний – я за дверима.
Вальс кивнув. Вісенте неохоче вийшов і зачинив за собою двері. Міністр далі нерухомо стояв перед своїм робочим столом, дивлячись на конверт із пергаментного паперу, немовби на гадюку, що ось-ось учепиться йому в горло.
Вальс обійшов стіл і сів у фотель, підперши кулаками підборіддя. Минула майже хвилина, перш ніж він наважився торкнутися пакета. Мацаючи вміст, Вальс відчував, як серце калатає в грудях дедалі швидше. Підсунувши палець під печатку, він розкрив конверт. Сургуч ще не застиг, тому Вальсові це вдалося легко. Він узяв пакет за краєчок і підняв угору. Вміст випав на стіл. Вальс заплющив очі й видихнув.
Книга була оправлена в чорну шкіру й не мала назви на обкладинці, лише гравюру, яка зображувала щось схоже на гвинтові, закручені, як мушля равлика, сходи, що спускалися згори донизу.
Вальсові затремтіла рука, і він стиснув її в кулак. З-поміж сторінок книжки визирала записка. Вальс схопив її. Це був аркуш пожовклого паперу, видертий із бухгалтерського зошита й розкреслений червоним на два стопчики з числами. Унизу, червоним чорнилом, було написано такі слова:
Вальс відчув, як йому забракло повітря. Перш ніж він зрозумів, що робить, його руки сягнули до головної шухляди стола й дістали звідти револьвер. Міністр запхав дуло в рот і звів курок. Він відчув смак мастила й пороху. Нудота наринула на нього, але Вальс далі тримав револьвер обіруч, заплющивши очі, щоб стримати сльози, які котилися йому по щоках. А тоді на сходах почулися кроки і її голос. Мерседес говорила з Вісенте за дверима Вальсового кабінету. Він поклав револьвер назад до шухляди й витер сльози рукавом сюртука. Вісенте обережно постукав кісточками пальців у двері. Вальс глибоко вдихнув і зачекав якусь мить. Охоронець постукав знову.
– Доне Маурісіо? Прийшла ваша донька.
– Нехай заходить, – відказав Вальс надламаним голосом.
Двері відчинилися, і Мерседес, вбрана у сукню кольору червоного вина, зайшла, сяючи чарівною усмішкою, яка щезла, ледве дівчина поглянула на батька. Вісенте занепокоєно спостерігав із порога. Вальс кивнув і махнув рукою, щоб охоронець лишив його наодинці з донькою.
– Тату, з тобою все гаразд?
Вальс широко всміхнувся і встав із фотеля, щоб обійняти доньку.
– Звісно, що все гаразд. А надто зараз, коли я бачу тебе.
Дівчина відчула, що батько обійняв її міцніше, ніж зазвичай, занурюючи обличчя в її волосся і вдихаючи її запах, як то він робив, коли Мерседес була маленькою, неначе гадав, ніби пахощі її шкіри захистять його від усього лиха на світі. Коли батько нарешті розімкнув обійми, Мерседес помітила, які червоні його очі.
– Що сталося, татку?
– Нічого.
– Ти знаєш, що мене тобі не обдурити. Усіх