Я віддав би життя за тебе (збірник). Френсіс Скотт Фіцджеральд
всміхнувся доктор Пітерові, – що йому тимчасово належить залишатися на самоті.
– Це моя провина, – озвався Пітер Вудз. – Я страшенно знудився. Спокуса широких просторів і такого іншого.
– У вашому стані таке не годиться. Маєте виконувати накази, дорогий мій сер, або я не відповідаю за наслідки.
– Гаразд, – втомлено відповів Пітер. – Спробую витримати ще добу. Мені вже йти до камери?
– Піду з вами. Трохи зміню ваші умови.
Пітер глянув на Кей і всміхнувся.
– Я з приємністю оглянув цю місцину, – сказав він. – Якщо залишуся, то ми зможемо нанизати кілька намистинок або ще чогось. Що ви на те?
– Охоче, – весело відповіла дівчина.
Але їй стислося серце, коли Пітер, вродливий і в розквіті сил, ішов із Вінчінтеллі подвір’ям, залитим сонячним світлом.
III
Після обіду Вінчінтеллі розмовляв із Кей. Досі був сердитий, і лише її становище в клініці не давало йому вилити своє роздратування.
– Гадаю, що ти не зовсім зорієнтувалась у випадку містера Вудза, – зауважив він. – Я ж, здається, сказав тобі, що розпізнав у цього пацієнта певні параноїдні симптоми. Поки що я хочу спостерігати його в цілковитій ізоляції.
– Цього ви мені не сказали, – відповіла вона. – Я знайшла містера Вудза на дорозі, а далі просто ознайомлювала його з режимом усіх пацієнтів, щоб пристосовувався.
– Цей режим виявився невдалим для його братів, – відрубав доктор. – У мене є інші ідеї.
У цьому Кей могла не сумніватися. Вінчінтеллі таки мав ідеї – кілька його підручників про діагнози та прогнози були вельми авторитетні, їх переклали багатьма мовами. Професор Шейфер цілковито довіряв йому, але Кей не могла вподобати цього чоловіка й гидливо сахалася, як тільки його тягло зблизитися з нею.
Крім як на щоденних обходах, якими Кей Шейфер чергувалася з двома лікарями, вона не часто бувала в цих безрадісних будинках, де танув і щезав людський розум, доки по ньому не залишалася тільки безпорадна оболонка[37]. Ось по двох днях настала її черга, і Кей подалася до «Кедрів» – подивитися на сумні безнадійні випадки й послухати звіти про них. Підійшовши до дверей, за якими раніше проживала пацієнтка, Кей вийняла ключа, але наглядач ізолятора похитав головою.
– Це випадок ізоляції, пані доктор. Дано наказ, щоб ніхто не турбував пацієнта.
– Хто цей пацієнт?
– Містер Пітер Вудз.
– Що? – Кей не могла втямити, чому його помістили сюди. – Дозвольте мені побачитися з ним.
– Це порушення наказу.
– Дрібниці, – твердо сказала вона. – Накази доктора Вінчінтеллі не поширюються на лікарів.
Наглядач неохоче відімкнув двері й переступив поріг першим, наче хотів захистити її від нападу. Коли вони увійшли, з низької кушетки – єдиного предмета меблів у кімнаті – зірвався хворий. Його обличчя так спотворив гнів, що Кей заледве впізнала приємного молодика, якого бачила два дні тому.
– Ага, це ви! – крикнув він. – Ось для чого ви мене
«Мені також шкода, що не буде з чим зустріти тебе, хіба тільки з порожньою оболонкою». З листа Зельди Фіцджеральд Френсісові Фіцджеральду. Червень 1935 року.