Унія. Володимир Єшкілєв
вважали достойного Лейба, родича белзького ребе, знавця лікувальних настоянок та еліксирів. Він вчився у Кракові, де разом з медичним фахом отримав знання від книжника Шломе Злочівського. Консультації Лейба цінувалися в землях чотирьох воєводств, а палацовий медикус радився з ним щодо настоянок та еліксирів, що ними лікував князя від подагри, згущення жовчі та жорстоких зимових простуд. Лейб носив оксамитові шапки чудернацької форми, фасон яких залишався незмінним вже чотири десятиліття. Злі язики називали їх «гарбузами», але сам фармацевт стверджував, що лише наймудріші та найосвіченіші з аптекарів коронних земель мають право на таку прикрасу. Годі й додавати, що борода Лейба була довгою, білою і розчесаною, персні – масивними, а на плечі він клав золотого ланцюга.
Другим за гідністю, позицією та гонорарами рахували Авремла, неперевершеного у приготуванні парфумів, помічних мастил та засобів для розтирання. Його борода ще не до кінця посивіла, а блаватна баретка за розмірами була втричі меншою за Лейбову шапку. Аптекаря-парфюмера знали як релігійного скептика, поета та поціновувача жіночої вроди. Значна частина його прибутків осідала у шинках і борделях, але навіть ребе не наважувався публічно засуджувати Авремла, адже жінка ребе та чотири його доньки отримували від майстра амбре, мускус, gummi arabicum70, кьольнську воду та алоєве мастилко. Й усе це з відчутною скидкою.
Пінхас у неофіційній ієрархії фармацевтів опинився на третій позиції. І зовсім не тому, що поступався колегам аптекарськими вміннями або медичними знаннями. Навпаки, він єдиний зібрав свою освіту в далеких мандрах, бачив високі куполи та хаммами71 Константинополя, практикував у Римі й, навіть, добрався до Ерец Ізраїлю, де потерпав від злодюжек та лікував одновірців у святому місті Хевроні. В шинку, після восьмої-дев’ятої чарки він починав розповідати про пустельну країну Міцраїм72, де стоять рукотворні висоти, але над цим сміялися ще відвертіше, аніж над шапками-гарбузами. Найнижча позиція Пінхаса в аптекарській ієрархії визначалася, по-перше, відносною молодістю і куцою бородою, а по-друге, його незрозумілою пристрастю до грибів, істот підозрілих.
Більшість з кагалу вважала гриби джерелом підступних отрут, старші забороняли дітям навіть торкатися слизьких і гірких створінь, й лише кілька сміливців – а радше, немудрих на всю голову – ризикували збирати боровики і гливи. Уважно спостерігаючи за лісовими блуканнями Пінхаса, добропорядні містяни питали в ребе про кошерність грибів, утім чітких вказівок не отримували.
Коли Лібр ще не потрапив до Арматної вежі і вільно проживав у місті, Пінхас розпитував Лібра про празьких чаклунів та, в свою чергу, ділився з алхіміком здобутими в мандрах знаннями. Містяни зауважили їхнє спілкування й пліткували, що, мовляв, два чорнокнижники змовляються щодо грибних трунків та готуються здійснити великі спустошення серед місцевої людності. Один із стурбованих навіть рушив з доносом до електора Олександра,