Унія. Володимир Єшкілєв
дніпровські береги не прийшли ґоти, що бридилися крилатими ідолами та малюнками на тілах жрецьких доньок. З того часу Лоєв занепав; утім аж до Батиєвої навали в капищах не припинялося волхвування. Ані авари, ані угорці не наважилися грабувати капища. Одного хмарного дня люди з голеними головами та золотими гривнами на шиях привезли сюди київського Хорса, якого наздогнали й виловили з дніпрових хвиль. Дев’яносто дев’ять днів жінки і доньки жреців оплакували безвладну деревину, відтак сховали у тутешніх ярах. Кажуть, що плакальщиці наклали на всіх нащадків Володимира закляття вічних усобиць, але скептики в це не вірять і кажуть, що криваві змагання за владу відбувалися, відбуваються та вічно відбуватимуться й без містики.
Час від часу боярські діти та княжі посланці під покровом Нави-темряви прибували сюди, приносячи питання і золото, та отримували відповіді і шматочки чорного дерева. Бачили тут одного з київских Ізяславів та нащадків чернігівського Святослава, печенізьких і половецьких каганів і навіть королевичів з далекої Угорщини. На перехресті, біля пласкої брили, залишали вони охорону і свої натільні хрести. Проходили крізь Чорні ворота, у Калюжній діброві вмивалися жертовною кров’ю і йшли в яри, звідки верталися мовчазними та зблідлими. Час від часу сюди приходили християнські ченці, але доля їх лишилася в Наві.
Монголи, що вклонялися Безсмертному Синьому Небу, поважали всіх богів та шанували священні дерева. Але відали й те, що правлячі сім’ї кипчаків-половців перебувають у тісному родстві зі жрецтвом Лоєва. А половецька верхівка, за волею великого хана, мала назавжди зникнути з поверхні земного диску. З нащадків Тугаркана та Боняка монголи не залишали в живих нікого. Рудоволосих волхвів також знищували під корінь. За легендою, тільки одну з жінок вражений її вродою монгольський тисячник сховав у своїй кибитці. Та ж легенда стверджує, що жінка була посвяченою та носила під серцем сина верховного волхва, через якого відродився прадавній рід, а сила не залишила ярів, до яких багато років потому повернулися онуки посвяченої. Вони зберегли крихти знань, але колір волосся в них був чорним.
Є підозра, що легенду про чорноволосих онуків рудої жриці придумали ті з половців, котрі втекли за Карпатські гори. Не всі з них загинули в битвах і не всі розчинилися серед народів Семиграддя та імперії Габсбургів.
На другий тиждень Великого посту, коли в церквах грецької віри згадували святителя Паламу та молилися за осяяння тих, котрі каються і постяться, східний вітер закрив відлигу. Так ярмарковий блазень закриває вертеп з бляшаним сонцем. На черкаські землі насунули щільні, наче з повсті, хмари, дощ мішався зі снігом. Східний вітер налітав з Дніпра, зривав з драбів шапки та кидав їх на непривітну землю. Проте сенатор не став чекати на добру погоду й велів рушати до Маслового Ставу.
Леваї у широкій чорній мантії з каптуром їхав за візком, який в Корсуні переставили з полозів на колеса.
Краще б вони цього не робили, думав пан Янош, помітивши, що візок