Марево. Світлана Томашевська
йому теку із завершеною історичною довідкою, яку весь цей час не випускав із рук.
– Там усе нормально?
– Зробив, як треба.
Шеф не взяв теку, хлюпнув у чашки коньяку.
– Віддаси Наталці, нехай оформить, як годиться, і відправить клієнтові. Більше, як я зрозумів, нічого термінового в тебе немає?
Я заперечливо похитав головою.
Зазвичай у таких випадках прийнято з розумним виглядом запевняти, що роботи по горло, ледве встигаю розгрібати завали тощо. Але я не став лукавити. Коли вдалося уникнути розмови про звільнення, від належної за законом відпустки я відмовлятися не збирався. Набридло все достобіса, час би й розслабитися.
– От і добре…
Шеф сьорбнув зі своєї чашки, я наслідував його приклад.
– Дістав мене твій знайомий. – Ігор Володимирович скорчив пісну фізіономію. – Не знаєш, що йому від нас треба?
Я знизав плечима.
– Якісь проблеми. Він намагався про них розповісти, але в нього не вийшло.
– Зі мною така ж фігня. А мужик настирливий. Ти давно його знаєш?
– Училися в одному класі. Після школи не бачилися, – відповів я.
– Але грошики, судячи з усього, має? – Очі в Ігоря Володимировича спалахнули жадібним вогнем.
Він був мізкуватим бізнесменом, і особиста неприязнь до Влада з часом відсунулася на задній план.
– Напевно, не бідує, – підлив я масла у вогонь.
– Ти йому говорив про наші розцінки?
– Він не питав. Його це хвилювало найменше.
– Тобто ми зможемо надати йому рахунок за повною програмою?
Шеф надихнувся, дістав із сервізу ще дві чашки й уже туди хлюпнув коньяку. Небагато, але щедріше, ніж у каву. Потім витягнув із кишені пачку «Мальборо», запропонував мені сигарету й закурив сам.
– Від цього з ним нічого не станеться.
– Ми не маємо права втрачати такого клієнта.
Заперечити нічого.
– За логікою ми повинні надати йому найкращих фахівців, але, крім тебе, він нікого бачити не хоче. А ти в нас, м’яко кажучи, канцелярський щур і досвіду практичної роботи не маєш.
«Канцелярський щур» прозвучало не образливо. Як констатація. За рік роботи у фірмі я займався лише документами. Сидів в архіві, бігав по інстанціях, складав довідки…
– Але, з другого боку, він не вимагає конкретного результату. І, якщо виникне потреба, ми завжди зможемо залучити ще когось. За додаткову оплату.
Логіка залізна, гідна захоплення й оплесків на додачу. Ти там розважайся, за тебе заплачено, а як з’явиться робота, направимо фахівця й обдеремо твого друга, мов липку.
Але мені було байдуже до грошей Влада, а ратувати за соціальну справедливість у наш час безглуздо.
Заколисаний м’яким кріслом, коньяком і солодкими словами шефа, я розслабився й ледь не проґавив головного. Виявляється, ішлося не тільки про гроші Влада, а й про мої теж. Розмірковуючи про фінанси, Ігор Володимирович згадав, що справи фірми просуваються не зовсім гладенько, відмовлятися від грошовитих