Марево. Світлана Томашевська
нікуди було поспішати. Незвичне відчуття, але від цього не менш приємне. Грандіозно приємне. Ще повністю неусвідомлене, воно накотило дев’ятим валом Айвазовського й повністю захлеснуло мене.
Сонце припікало по-літньому. Нормальне явище як для вересня, якщо викреслити попередній тиждень, що немов заблукав із холодного листопада, з його пронизливими вітрами й крижаним дощем. Тепер же звичайну погоду сприймали як щось безглузде, і перехожі, парячись у напнутих за звичкою светрах і вітрівках, замість того, щоб насолоджуватися дарованою благодаттю, обливалися потом і проклинали неочікувану спеку.
Очі натрапили на парасольки літнього кафе, і ноги самі понесли до столиків у закутку тихого скверика. Холодне пиво – саме те, що необхідно в таку погоду. І організм охолодить, і настрій покращить.
Хоча щодо останнього все й так було гаразд.
Дарма що робочий час, нестачі відвідувачів у кафе не спостерігалося, але мені пощастило відшукати вільний столик. Уже смакуючи прохолодний напій, я знову набрав Наталку, і цього разу вона відгукнулася на мій заклик.
– Сонечко, мені потрібно багато про що тобі розповісти й про дещо попросити… – розв’язним голосом задоволеної життям і впевненої в собі людини мовив у слухавку, ледве в ній пролунало традиційне «алло».
– Славику, я рада за тебе! Мені Ігор Володимирович усе розповів.
– Залишилося тільки кілька невирішених питань.
– Яких?
– Мені потрібно зв’язатися з клієнтом…
– Не проблема, – заспокоїла секретарка, – він залишив координати. Хочеш, я йому зателефоную?
– Зроби милість, сонечко. Але мені б хотілося теж мати його номер.
– Є на чому записати?
Я дістав із сумочки блокнот і ручку.
– Ти чим займаєшся? – запитав, коли закінчили з формальностями.
– На відміну від деяких нероб працюю.
– І жодної хвилинки вільного часу?
– На жаль… – Мені почувся смуток, не виключено, що награний.
– Я ж твій боржник, сонечко…
Знову накотилася хвиля сорому за минулу п’ятницю.
– Славику, не переймайся, усе нормально. Я ввечері зателефоную. Цьом-цьом-цьом… – і короткі гудки.
Після її «цьом-цьом» настрій знову поліпшився. Я залпом допив пиво й замовив іще.
Кілька разів я набирав номер Влада, але автовідповідач байдужим голосом повідомляв, що абонент недоступний, і радив повторити спробу пізніше. Я виконував його інструкції, поки не набридло.
Було вже близько шостої, але обіцяного Наталкою дзвінка я так і не дочекався.
Знічев’я розвалився на дивані й став клацати канали, але нічого цікавого в безмозгому ящику не відшукав. Коли й це набридло, заварив каву, вийшов на балкон. Свобода, якій я радів ще кілька годин тому, починала втомлювати. Я не знав, що з нею робити й куди її подіти.
Вечір був тихий, приємний. Унизу, у дворі, гралися діти, проте їхні крики не порушували гармонії згасного дня,