Почувайся добре. Нова терапія настрою. Дэвид Д. Бернс
окуляри з особливими лінзами, які відфільтровують увесь позитив. Усе, що ви впускаєте у свою свідомість, негативне. Однак ви не знаєте про таке «фільтрування», тож доходите висновку, що все навколо негативне. Технічна назва цього процесу – «селективне абстрагування». Це погана звичка, через яку ви можете відчути чимало зайвих страждань.
4. Знецінення позитиву. Ще видовищнішою ментальною ілюзією є наполегливе намагання деяких депресивних людей перетворювати нейтральні або навіть позитивні переживання на негативні. Ви не просто ігноруєте позитивні враження, але вміло й винахідливо перетворюєте їх на жахливу протилежність. Я називаю це «зворотною алхімією». Середньовічні алхіміки мріяли знайти спосіб як перетворити нешляхетні метали на золото. Коли у вас депресія, ви могли б розвинути геть протилежний талант – миттєво перетворити золото радості на емоційне оливо. Хоч і ненавмисно, але ви, либонь, і не усвідомлюєте, що з собою робите.
Повсякденним прикладом може стати те, як більшість людей сприймає компліменти. Коли хтось хвалить вашу зовнішність чи роботу, ви можете автоматично казати собі: «Це просто ввічливість». Одним легким рухом ви знецінюєте комплімент. Те саме ви робите, відповідаючи: «Та що ви, зовсім ні». Якщо ви завжди так холодно сприймаєте все хороше, що з вами трапляється, не дивно, що життя здається вам сумним і незатишним!
Знецінення позитиву – одна з найбільш руйнівних форм когнітивного викривлення. Ви немов учений, що намагається знайти докази виплеканої гіпотези. Гіпотеза, яка переважає у ваших депресивних думках, зазвичай становить версію думки «я – людина другого сорту». І щоразу, коли трапляється щось негативне, ви хапаєтеся за нього й доходите висновку: «Це підтверджує те, що я завжди знав». І навпаки, коли стається щось позитивне, ви кажете собі: «Це випадковість. Це не має значення». Ціна, яку ви платите за цю звичку, – страшенне нещастя й нездатність цінувати те хороше, що з вами трапляється.
Хоч цей тип когнітивних викривлень – дуже поширене явище, він також може лягти в основу деяких найглибших випадків депресії, з якими вкрай складно впоратися. Наприклад, молода жінка, яка перебувала в лікарні з тяжким депресивним епізодом, сказала мені: «Ніхто не зміг би піклуватися про мене, бо я така жахлива людина. Я зовсім самотня. Геть усім людям у світі байдуже до мене». Коли її виписували з лікарні, багато пацієнтів і працівників закладу висловлювали їй неабияку прихильність. Здогадуєтесь, як вона все це заперечувала? «Вони не рахуються, бо не бачили мене в реальному світі. Справжня людина, не в лікарні, ніколи не змогла б турбуватися про мене». Тоді я запитав ту жінку, як вона пов’язує це з тим, що за стінами лікарні має багато друзів і родину, які таки турбувалися про неї. Вона відповіла: «Вони не рахуються, бо не знають мене справжньої. Бачте, докторе Бернс, усередині я геть пропаща. Я найгірша людина у світі. Ніхто не може відчути до мене щирої симпатії, навіть на одну мить!» Заперечуючи в такий спосіб увесь позитивний досвід,