Почувайся добре. Нова терапія настрою. Дэвид Д. Бернс
Є чимала вірогідність, що ви чіпляєте налички щоразу, коли розповідаєте про свої помилки, починаючи речення з «Я…». Наприклад, не загнавши м’яча у вісімнадцяту лунку, ви можете сказати: «Я – просто природжене мазило» замість «Я не влучив у лунку». Якщо акції, у які ви вклалися, дешевшають замість того, щоб подорожчати, ви можете подумати: «Я – невдаха», а не «Я помилився».
Чіпляти на себе наличку не тільки шкідливо, але й безглуздо. Ваше «я» не можна ототожнювати з жодним вчинком. Ваше життя – складний і мінливий потік думок, емоцій та дій. Інакше кажучи, ви більше схожі на річку, ніж на скульптуру. Припиніть позначати себе негативними наличками – вони надто спрощені й хибні. Чи вважаєте ви себе «їдцем» лише тому, що їсте, або «дихальником» просто через те, що дихаєте? Це нісенітниці, але вони спричиняють біль, коли ви чіпляєте на себе налички, присвячені вашим вадам.
Чіпляючи налички на інших людей, ви неодмінно відчуватимете до них ворожість. Поширений приклад – керівник, що вважає свою час від часу роздратовану секретарку «непоступливою сучкою». Через цю наличку він обурюється на неї й критикує її за будь-якої можливості. Секретарка, своєю чергою, називає шефа «бездушним шовіністом» і скаржиться на нього за кожної нагоди. Отак вони ходять по колу, визвіряються одне на одного, акцентуючи увагу на кожній слабкості чи недосконалості, що нібито доводять нікчемність іншого.
Помилкова наличка означає опис події неточними й надто емоційними словами. Наприклад, жінка на дієті, з’ївши блюдечко морозива, думає: «Як бридко й мерзенно я вчинила. Я – свинюка». Ці думки її так засмучують, що вона з’їдає увесь великий пакунок морозива!
10. Персоналізація. Це викривлення – рідна мати провини! Ви берете на себе відповідальність за щось негативне, навіть коли для цього немає підстав. На рівному місці ви вирішуєте, що те, що трапилося, сталося з вашої провини або через вашу недолугість, хоч ви за це й не відповідальні. Наприклад, коли пацієнтка не виконувала моїх порад, щоб допомогти собі, я відчував провину, бо думав: «Я, мабуть, кепський лікар. Я винен, що вона не працює ретельніше, щоб допомогти собі. Я відповідальний за те, щоб вона одужала». Коли мати побачила табель успішності дитини, там була приписка від учителя, що її дитина належно не працює. Жінка одразу ж вирішила: «Я, мабуть, погана мати. Це показник моєї невдачі».
Персоналізація змушує відчувати нищівну провину. Вас мучить паралізувальне й обтяжливе почуття відповідальності, що змушує тримати весь світ на своїх плечах. Ви плутаєте вплив із контролем над іншими. У своїй ролі вчителя, радника, батька, лікаря, продавця, керівника ви, безумовно, впливаєте на людей, з якими спілкуєтеся, але немає жодних підстав очікувати, що ви їх контролюватимете. Те, що робить інша людина, – це врешті-решт її відповідальність, а не ваша. Методи, що допоможуть вам подолати цю звичку до персоналізації й притлумити почуття відповідальності, зробити його керованим та адекватним, описані далі в цій книжці.
Ці